За жменьку «бабла» залайкають і козла

Хочете отримати добрячу дозу адреналіну, злості і нецензурщини в одному флаконі? Тицьніть пальцем у першу десятку «президентського» рейтингу і згадайте прізвище кандидата, наприклад, у Facebook-коментарі. Для більшого ефекту, зробіть це у групі, котра хоч якимось боком дотична до політики чи політиків. Стільки всього дізнаєтеся, і про себе, і про того, кого згадали, що ризикуєте заворот головного мозку отримати. Незчуєтеся, як для когось станете неначе медом для бджіл, а для когось — як лайном для мух. Злетяться і ті, й інші. Тільки не поспішайте усіх, хто вас обсяде, в «ідейні» записувати: ого, мовляв, скільки в умовного Петренка щирих прихильників чи таких же переконаних ненависників. У 90 випадках зі 100 щирість, любов чи ненависть тут ні до чого. «Бджоли» і «мухи» просто відпрацьовують свої хто скромні, хто щедріші гонорари. Є така негласна професія — махати крилами, гудіти чи жалити у соцмережах. І попитом користується неабияким.

Лозунги, білборди, гречка — давно вже не повний набір інструментів для обробки електорату, перетво­рення чорного на біле, а білого на чорне. Поряд з «дідівськими» політики (хоча цим не тільки вони грішать, а й бізнесмени, зір­ки шоу-бізнесу) активно використовують і «продвинутіші» (у сенсі — сучасніші) мож­ливості для власного піару та «мочилова» конкурентів. У комплекті — боти, тролі, ЛГД (лідери громадської думки), з допомогою яких робиться політика у соціальних мере­жах. З’явилися навіть ті, хто, пропонуючи свої послуги, представляються не просто політтехнологами, а цифровими (!) політ­технологами. У вступній лекції-приманці для потенційних клієнтів обов’язково буде розповідь про те, як соцмережі впливають на мізки користувачів і наскільки нерозум­но було б не скористатися цим, скажімо, у виборчій кампанії. Для особливо недові­рливих у хід ідуть історії про ледь не все­могутніх російських «інтернет-павуків», які запускають свої волохаті лапи у політичні кампанії по цілому світу. І не лише виборчі. Он з «Брексітом» як постаралися: 150 ти­сяч «раша"-ботів каламутили воду перед голосуванням, і це — лише у Twitter. Кіль­кість присвячених «Брексіту» постів з ро­сійських екаунтів сягнула майже 40 тисяч. І це тільки за пікову добу (дані експертного дослідження оприлюднила The Times).

Географію та можливості кремлівської бото-тролефабрики і справді важко пере­оцінити. У структурі «раша"-пропаганди це — як окреме міністерство зі своїм бюдже­том і величезним офісом, в якому сім днів на тиждень, 24 години на добу тиражують «правильну інформацію», тролять «непра­вильних» і плодять «шатунів». Причому, як у випадку з Україною, часто роблять це, маскуючись під щирих українських патріотів, яким болить за країну. Такий контин­гент — свого роду гуманітарна допомога нашим «голубам миру» від «старшого бра­та». Допомагають сіяти зраду там, де її немає, і вселяють «єдино правильну» ідею щодо миру на Донба­сі навіть наддорогою для України ціною (читайте — на крем­лівських умовах). Причому для конспі­рації, навіть «тєлячєй мовой» не гребують — онлайн-перекладачі у поміч. Та буває, що той же перекладач допомагає сходу ви­крити інформаційних «раша"-диверсантів, які роблять свою чор­ну справу, використо­вуючи у тому числі і сторінки у соцмережах політиків та партій, які українські — тільки за місцем реєстрації. «Желание мира» на Донбасі у коментах «кремлеботів» пере­творюється на «хотіння світу», «муки на­рода» — у «борошно народу», а «половые тряпки, которыми нужно гнать зажравшу­юся власть» — у «статеві ганчірки».

В Україні централізованої фабрики бо­то-тролів немає. Але є кілька контор, які пропонують цей товар як дрібним, так і більшим оптом. Усе залежить від того, чого хоче замовник. З найпростішого у списку попиту/пропозицій для політиків — штучне роздування кількості підписників на сторінки у соцмережах («накручування» популярності) і проплачені лайки. «Жива» інтернет-сила для цього непотрібна — до­статньо ботів, запрограмованих на такі примітивні дії. Це боти (роботи) у прямо­му сенсі слова. Їхні екаунти у соцмережах — «пустушки», яких видають за реальних користувачів і плодять на «ботофермах».

Політики не лише народними рей­тингами, а й інтернет-популярністю мі­ряються. Причому, як і у випадку зі со­цопитуванннями, не оминають нагоди звинуватити одне од­ного у фальсифікаці­ях. Між Порошенком і Тимошенко війнуш­ки і на цьому фронті не припиняються. На Банковій цілу кам­панію організували під умовною назвою «По- чім штучна інтер­нет-любов для Юлі?». Журналісти «Прямо­го» (хто «спрямовує» канал — секрет Полі­шинеля), мовляв, встановили аномальне зростання кількості підписників на сто­рінку Тимошенко у Facebook (за останні два роки — більш як уп’ятеро) і зробили висновок, що «додаткові підписники (за їхніми підрахунками, це понад 400 тисяч. — «ВЗ») були придбані на біржах, де вар­тість одного коливається у межах 1,5−2 гривні (серед пропозицій, які можна зна­йти в Інтернеті, фігурують цифри від двох до семи гривень; якщо цікавить великий опт, то, скажімо, 100 тисяч підписників у Twitter можна придбати за 350−700 до­ларів. — «ВЗ»). До 800 тисяч нарахованих гривень «накинули» ще 350 тисяч за ніби­то куплені «лайки» і 400 тисяч за репости. Не забули і про проплачених комента­торів. «За приблизними підрахунками, зарплатний бюджет такого підрозділу може складати 10−20 тисяч доларів (на рік)», — прикинули на «Прямому».

Усю цю мільйонну бухгалтерію при­правили коментарем політкон­сультанта Олега Медведєва. Той заявив, що інформацією про витрати на інтернет-піар не володіє. І озвучив те, до чого підводили глядачів здалеку. «Те, що бачу по сторінці Петра Порошенка, то вона розповсюджується у Facebook не на рекламній основі. Стратегія полягає у тому, що там має набиратися у природ­ний спосіб. Не дуже личить президенту вмикати для популяризації своєї сторін­ки у соціальних мережах рекламні ме­ханізми… Вочевидь, представники опо­зиції хотіли його наздогнати і мати таку ж аудиторію. Але аудиторія, здобута без реклами, цінніша і важливіша за ту, яка нагнана за рахунок реклами», — заявив Медведєв.

Що про піар-витрати не відає, це він покривив душею. Не виключено, що «соцмережеву» бухгалтерію Тимошен­ко на його калькуляторі і підбивали. Що, куди і почім, Медведєв точно знає, бо вже не перший рік у цьому вариться. Змі­нюються тільки власники кухонь: раніше Медведєв працював на Тимошенко, а те­пер трудиться на Порошенка. У компанії з екс-нардепом Віктором Уколовим, який у тому ж напрямку переорієнтувався. Вони серед тих, хто на вершині інформа­ційної піраміди, яка працює не лише на «пакращення» іміджу Порошенка, а й на шельмування його конкурентів. І такі пі­раміди задіяні не тільки Банковою. Вони (більші чи менші, дорожчі чи бюджетніші) є в арсеналі усіх рейтингових політиків і партій.

Соцмережі — це лише один із поліго­нів у цій схемі. Для «розгонки» по­трібної інформації, яку спускають з вершини піраміди, використовують не тільки ботів, а й тих, кого називають лі­дерами громадської думки (ЛГД, більш поширена калька з російської «ЛОМ»). У цій ланці — політологи, блогери, журна­лісти, волонтери, військові… Пост дали — пост прийняли. Їхнє завдання — пода­ти інформацію у потрібному замовникові руслі, розжувати її для ефективнішого засвоєння аудиторією і максимально розтиражувати. Окремий бонус за те, що відповідний пост у соцмережах викличе зацікавлення у ЗМІ, й інформація набуде ще ширшого розголосу. У такий спосіб можна роздути з мухи слона (розкрутити навіть малозначущу тему, аби відверну­ти увагу від чогось резонанснішого) чи «прозондувати» реакцію на той чи інший задум.

Звісно, не всі «ЛОМи» продаються. Але «товару» не бракує. Дехто відкрито «то­пить» за того, хто платить. А хтось маскує свою «орієнтацію» під ідейно-патріотичні переконання. Ось тільки нерідко пере­конання у таких «ідейних» змінюються за­лежно від того, куди вітер дує чи хто більше платить. Ціна питання — від 50 доларів за пост (є націнки на авторитет та популяр­ність автора, і навіть на виборчу кампанію).

Для концентрованого «мочило­ва» конкурентів створюють окремі сторінки-«мокрухи». У Facebook розкру­чують «Блог Ведра Порошенка» (судячи з виконання і художнього оформлення, гонорарів замовники-«порохолюби» не шкодують), сторінки «Реальний Грищ», «Полковнику никто не пишет» (обидві — «мочилово» Гриценка), «Юлія Тимошен­ко — ганьба української нації», «Україна без Юлі Тимошенко».

Буває так, що проплачені коментато­ри, «лайкери» і тролі працюють одразу на кількох замовників, причому замовники ці можуть бути з різних політичних по­люсів. Усіх рядових «інтернет-підсобни­ків» не проконтролюєш. З «ЛОМами» тут простіше.

Соцмережі — поле битви, на якому і самі політики «відриваються» так, що куди там навіть професійним тролям. У постах і ко­ментарях словесними «гранатами» себе не обмежують. Такі бойовики влаштову­ють, що ні у політичних ток-шоу, ні під пар­ламентським куполом не побачиш.