Коридор у бік ворога

Журналіст «ВЗ» побувала у багатостраждальній Станиці Луганській та на КПВВ українських прикордонників.

Станиця — єдиний населений пункт на Луганщині, який має «коридор» у бік ворога. Через контрольний пункт в’їзду-виїзду (КПВВ) «Станиця Луганська» люди з непідконтрольної Україні території можуть потрапити на підконтрольну. І навпаки.

Дорога до смт Станиця Луганська зі Львова далека і виснажлива. Спочатку їду до Києва, звідти ніч у потязі до Слов’янська, потім кілька годин машиною до Станиці. Після так званих доріг на сході скаржитись на львівські — гріх. Авто підскакувало разом із пасажирами, як на американських гірках, а деякі “дірки” доводилось об’їжджати по тротуару.

Хоч собака і на роботі, але від пестощів не відмовився.
Хоч собака і на роботі, але від пестощів не відмовився.

На годиннику час зупинився…

З вікна автобуса дивлюсь на похмурі сірі пейзажі та зруйновані будинки. На вулицях майже немає людей. А де таки вдається зустріти місцевих — на будь-які запитання реагують вороже. Настрій тут вмить псується...

Колишня автостанція. Біля розтрощеної заправки невеличкі намети, капличка та вагончик, у якому перевіряють документи. Неподалік вежа з годинником, час на якому зупинився. Тут не чутно гамірних розмов.

Суцільну тишу час від часу перериває лише гуркіт машин. Тут починається КПВВ. Працює до сьомої години вечора, тож люди часто лишаються тут ночувати, аби зранку зайняти чергу до банків чи Центру соцзахисту, а потім встигнути повернутися додому на непідконтрольну територію. Військові кажуть, що найбільше людей на КПВВ саме зранку. Ми приїхали до пункту по обіді. У черзі близько сотні людей, переважно похилого віку.

Раз на місяць їздять по пенсії чи інші виплати. “Якби була можливість на іншій території гроші знімати, не їздили б. А так доводиться стояти по 6-8 годин у черзі”, - нарікає пенсіонерка пані Катерина. Говорять місцеві і «мисливці за пенсіями і соцвиплатами» неохоче. Хтось скаржиться на втому, тож їм не до балачок, дехто демонструє відверту неприязнь до журналістів. Кількість людей, які щоденно бажають перетнути єдиний на Луганщині піший пункт пропуску, у чотири рази перевищує пропускну спроможність цього пункту.

П'ятирічна Даша каже, що від обстрілів часто прокидається вночі
П'ятирічна Даша каже, що від обстрілів часто прокидається вночі

«Коли відкривали КПВВ «Станиця Луганська», передбачалося, що за робочу зміну ним зможуть скористатися півтори-дві тисячі людей. Нещодавно був рекорд - майже вісім тисяч. Це дуже велике навантаження на пункт пропуску. Не встигаємо туалети прибирати”, — розповів заступник голови Станично-Луганської районної держадміністрації Сергій Ісаєв. І додав, що ще не було такого, аби Станицю Луганську не обстріляли хоч раз протягом семи днів, хоча є умова Мінських домовленостей щодо розведення сил та засобів. Каже, українська сторона дотримується всіх умов цих домовленостей, проте тиша з боку бойовиків триває максимум два-три дні.

Заходжу на пункт у супроводі військових. Біля одного з них маленький службовий собака. Питаю дозволу сфотографувати. Фото дозволили, але без ентузіазму. Тут взагалі зайві рухи не вітаються...

«Українських військових не боюсь, вони хороші...»

Бачу багато табличок “Обережно, міни!” та колючий дріт. За огорожею — розтрощені будинки. Від деяких з них залишився лише фундамент. Йдемо вузькою доріжкою. Очевидно, колись це була автомобільна дорога, а тепер коридор у “два світи”. Дорога поділена на дві стежки - одна смуга у “ЛНР”, зустрічна — на підконтрольну українському уряду територію. Періодично ллє рясний дощ, потім ненадовго виглядає яскраве сонце. Однак потік людей з обох боків не припиняється за будь-якої погоди. Сховатись від того ж дощу тут ніде: маленький дашок лише на самому КПВВ. “Тут наша територія закінчується, а там, де висить прапор, вже сєпари”, - один з військових показує на невелику гірку за кілька сотень метрів від нас. Повз мене йде жінка з дитиною. Підходжу до них, щоб поспілкуватися. Та жінка вдає, що дуже поспішає, розмовляти не хоче, але слово за словом - і розговорилась.

З обох боків КПВВ таблички "Стоп міни!" та залишки житлових будинків
З обох боків КПВВ таблички "Стоп міни!" та залишки житлових будинків

“З дитиною пропускають без черги, - каже - Це тішить. Якщо перетинаю без малої, то можу стояти і по десять годин”. За розмовою налякано спостерігає п’ятирічна Даша. Питаю, чи не боїться вона людей у військовій формі: “Цих (вказуючи на українських військових) не боюсь, вони хороші, а тих (повертає голову у бік ЛНР) — так. Вони стріляють, а я вночі прокидаюся. Мені дуже страшно. Мама за мене дуже переживає. Саму навіть на балкон не випускає”, - каже дівчинка і нервово переминається з ноги на ногу, весь час поглядаючи на маму.

На КПВВ облаштували пункт обігріву. Тут можна випити гарячого чаю, з’їсти печива... Грію руки біля киплячого чайника і чую “чисту” українську, якою розповідають про останні новини в Україні. Визираю з пункту. На стовпі під українським прапором гучномовець, з якого “говорить” радіо. “Щоб мови не забули”, - жартує військовий. Як з’ясувала пізніше, це були хвилі «Українського радіо».

Під час перебування у Станиці часто чула у свій бік від місцевих: “Ви завтра поїдете додому, а нам потім на голову прилетить”. Дивуюся, невже обстріли залежать від журналістів? Діставшись Києва, читаю новини і розумію, що вони мали на увазі. Під час нашого візиту (прес-тур організувала ГО «Інтерньюз-Україна») було тихо-мирно, а одразу як ми поїхали бойовики 15 разів відкривали вогонь по позиціях українських військових у Луганському напрямку. Внаслідок бойових дій у зоні АТО тієї доби (30 березня) загинуло 2 військових, ще 3 дістали поранення… (Як працює школа у Станиці Луганській та навіщо частину вікон закривають листами твердої ДСП, читайте в одному з наступних номерів “ВЗ”).

Схожі новини