«Літній чоловік встав перед бійцями на коліна. І простягнув їм зім’яту пачку цигарок»...

За плечима військового журналіста, полковника Владислава Волошина - чималий бойовий досвід.(На момент визволення Слов’янська Волошин був заступником начальника центральної телерадіостудії МО України та в. о. прес-офіцера прес-центру штабу АТО. Зараз він заступник начальника прес-служби Генштабу ЗСУ). Із перших днів початку проведення АТО на сході України Владислав Васильович був на передовій. З гелікоптера розкидав листівки над захопленим Слов’янськом та в числі перших визволяв це місто. І під снайперські постріли зробив “селфі” після встановлення українського прапора на даху міськради Слов’янська.

- Участь в антитерористичній операції я брав із першого дня, - розповів полковник Волошин. -

22 квітня 2014 року потрапив під Ізюм, де був табір українських силовиків.

- Наступного дня після прибуття до Ізюма вже літали над Слов’янськом?

- Разом із силовиками їздив туди, з передовими групами здійснювали розвідку, патрулювання місцевості. 23 квітня літав над Слов’янськом у повітряну розвідку. Якраз прийшли перші вертольоти. Ми відкривали люки та розкидали листівки... Коли повернулись на базу, нарахували в борту 38 дірок.

- Якого змісту були листівки?

- Щоб не постраждали цивільні мешканці Краматорська та Слов’янська, їм необхідно було розповісти, як вони мають діяти під час проведення операцій силовиками. Аби вони не брали до рук зброю, де б її не знайшли, вибухові речовини. Щоб утримували вдома людей літнього віку, дітей, щоб не потрапили в місця, де будуть активні дії зі знешкодження терористів.

- На блок-постах стояли місцеві чи приїжджі люди?

- Місцевих ледарів та нероб, алкашів та наркоманів було чимало. Частина керівників, польових командирів були з Росії - колишні та діючі військові. Багато було представників так званих козачих організацій.

- Розкажіть про взяття Слов’янська.

- Я був із першою штурмовою групою, що складалась зі спецпризначенців та бійців 80-ї бригади. Заходили в Слов’янськ з боку Славкурорта. По нас кілька разів відкривали вогонь. Проте переважна більшість бойовиків втекла зі Слов’янська... Кілька разів відстрілювались. Так подолали шість чи сім рядів барикад із мішків та бетонних блоків, автомобільних шин

Дійшли до центральної площі, на якій розташована будівля міської адміністрації. Вийшликілька міліціонерів, яких ми поклали на землю. Потім я з двома бійцями Нацгвардії вирішили встановити наш прапор. Один з міліціонерів нас провів на дах (будівля була замінована). Вилізли нагору, встановили прапор, зробили класний “селфік” на даху слов’янської адміністрації: Іван та Василь з Нацвардії встановлюють український прапор, а я їх знімаю. Потім міліціонер нас сфоткав утрьох.

Коли спустились донизу, нам сказали: «Навіщо встановлювали прапор? Зараз приїде хтось із керівництва і захоче прапор власноруч чіпляти...» Не головне, хто першим підняв прапор. Головне, що тоді в Слов’янську запанувала українська влада. А собі на пам’ять я взяв трофей — прапор “ДНР”. Зірвав їхню ганчірочку, сховав під бронік...

- Яка реакція місцевого населення вас вразила?

- Люди нас чекали. Кілька тижнів у місті не було світла, були перебої з водою. Продукти не постачались. Жителі чекали, що прийдуть українські війська та їх звільнять. Бабусі хрестили бійців у дорогу, плакали, цілували руки. Літній чоловік встав на коліна перед бійцями. Хотів щось їм дати. У кишені залишилась остання пачка зім’ятих цигарок без фільтра. Протягує і каже: «Візьміть-візьміть, хлопці. Я на вас чекав...». І заплакав...

- Знаю, був випадок, коли ви ледве не загинули... Що вас врятувало?

- Покійний генерал Кульчицький мене врятував. Коли розкидали листівки над Слов’янськом, були відкриті всі ілюмінатори, всі двері борта МІ-8. Ми зависли над 9-поверховим будинком. По нас відкрили вогонь. А вертольотчики знаєте як ухиляються від обстрілу? Лягають на бік. І от піді мною опинилась прірва метрів 50-60. Я вже почав мріяти про те, щоб в мене виросли крила... На борту було кілька офіцерів, в тому числі і генерал Кульчицький. Схопив мене за портупею: «Журналісте, зараз у мене полетиш...». І витягнув мене.