Яніка Мерило: «Чиновники бояться електронного урядування, бо комп’ютер хабарів не бере»

Утім, сама Яніка Мерило (на фото) каже, що з уряду не йшла — просто змінила формат співпраці. Яніка перейшла в ICT Competence Center, який займається впровадженням електронного урядування в українських держструктурах. Що дасть українцям перехід на електронне урядування, чому цього так бояться бюрократи і чому ми досі не бачимо обіцяних реформ? Про це Яніка Мерило розповіла в інтерв’ю “ВЗ”.

- Яніко, що спонукало вас переїхати з Естонії в Україну?

- Не вважаю, що переїхала. У мене батько українець, тому влітку завжди була чи в Чабанах, чи в Кам’янці-Подільському. З 2007 року я керувала інвестиційним фондом, який займався інвестиціями в Росію та Україну. Просто раніше не була публічною людиною, тож просто не було чути, чим я займаюсь. Зараз живу і у Таллінні, і у Києві. А тепер ще й часто буваю у Львові, де ми займаємось електронним самоврядуванням, та у Харкові соціальними проектами, зокрема намагаємось навчити переселенців працювати з комп’ютером та знай­ти роботу в ІТ-галузі. Моя сім’я живе у Таллінні. Вони розуміють, що зараз у мене такий період життя, коли важливо мене підтримати. Можливо, саме для цього я працювала двадцять років. Минулими вихідними вони прилітали до Львова на чотири дні, аби побачити місто, де я частково працюю.

- Як ви потрапили в український уряд?

- Я керую асоціацією інвесторів. Ми передали Айварасу Абрамавічусу меморандум про те, що має зробити Міністерство економіки, аби поліпшити інвестиційний клімат. Мабуть, він тоді усміхнувся і сказав, якщо ми знаємо, що треба робити, — робіть. Не можу сказати, що я потрапила в уряд. Я була радником. А у радника можуть питати, а можуть і не питати. На сьогодні я працюю з багатьма міністерствами — не знаю, чи це означає бути в уряді.

- Естонія - визнаний лідер у Європі за розвитком електрон­ного урядування. Як виглядає на практиці така електронна демократія?

- В Естонії я усе можу зробити через комп’ютер — аби спілкуватись з державою, жоден папірець не потрібен. Коли дитина народжується, їй присвоюють ідентифікаційний код. В усіх базах є інформація про те, що у мене народилась дитина, я, як мама, маю право на пільги, дитина має право йти в садочок, отримувати освіту. Тобто мені не потрібна жодна паперова довідка, аби доводити це. Звичайно, я можу брати довідку на папірці, якщо мені так зручніше. Але навіть пенсіонерам настільки зручно отримувати електронні послуги, що їм простіше раз попросити онука показати, як це робиться, ніж ходити за папірцями. Наприклад, за рецептом на ліки. Є люди, які щомісяця мусять отримувати рецепт на одні й ті ж ліки. Аби не ходити щоразу за рецептом, це можна робити в електронній формі — аптекар знатиме, що я маю право щомісяця отримувати такі-то ліки. З усіх рецептів, які видають лікарі в Естонії, — 97% в електронній формі.

- На своїй сторінці у Facebook ви писали, що є ідея оприлюднювати списки чиновників, які гальмують запровадження електронного урядування. Чому, на вашу думку, наші бюрократи так бояться цього?

- Це зрозуміло. Електронне урядування - це, насамперед, прозорість. Не усі хочуть, аби певні процеси стали прозорими. Кожен чиновник боїться, що він не буде потрібен, якщо все можна буде робити електронним способом, через комп’ютер. Люди уже не приходитимуть з хабарами. Комп’ютер хабарів не бере. Ми разом з Агентством електронного урядування та ІТ-комітетом писатимемо стратегію електронного суспільства, яку пропонуватимемо Кабміну. Там буде чітко прописано, хто, що і в які строки має робити. Тоді побачимо, є на це політична воля чи ні. Легко казати “ми все, що обіцяли, зробили”, коли нічого конкретного не обіцяли. Давайте будемо обіцяти, і тоді буде видно, що зробили, а що ні. Бо наразі нема чіткого плану дій. Якщо є міністерство, яке хоче запускати електронні послуги, їх починають запускати. Але якщо є міністерства, які не хочуть, то на сьогодні немає жодного інструменту, аби змусити їх це робити.

- Які електронні послуги найбільше потрібні українцям, на вашу думку?

- Потрібно дати людям можливість отримати новий паспорт, права водія, різні довідки, а також оформити пільги, субсидії, адресну допомогу...

- Чи не вважаєте, що від українців вимагають купу зайвих довідок, які треба не просто перевести в онлайн, а взагалі скасувати?

- Ой Боже, як цих зайвих паперів багато! Одна з найбільш затребуваних, але абсолютно не потрібних — довідка про несудимість. Ця довідка потрібна не людині — вона потрібна державі. Але якщо вам треба знати, чи я судима, візьміть і подивіться. Чого ви у мене це питаєте? В Україні якось так склалось, що того, що прямо не дозволено законом, — не можна робити. У європейських державах принцип інший — все, що прямо не заборонено законом, можна робити. Тобто тут якась логіка навпаки. Скільки потрібно ліцензій, дозволів тощо, які мали бути на рівні заявки. Замість декларації “я буду робити те-то” бізнес повинен просити “будь ласка, дозвольте мені це робити”. Від цього треба відходити.

- Чому, на вашу думку, у нас так важко впроваджуються реформи. Не тих міністрів обрали?

- Усе залежить від того, чи є воля до реформ. Міністр може бути дуже прогресивним і може приймати хороші рішення, але якщо ці рішення не виконуються (а можна знайти дуже багато способів не робити), нічого не буде. Найважче побороти пасивну протидію — коли тобі кажуть “все зрозуміло, ми все зробимо”, але при цьому знаходять багато причин, аби цього не робити. Ще одна проблема — коли міністр каже, це наш пріоритет, але не дає мандата на це. Має бути чітка команда до дії і відповідальний за виконання завдання.

- Ви вважаєте успішною діяльність іноземців в українському уряді? Як їм працюється з нашими чиновниками?

- Те, що Ека Згуладзе зараз допомагає з новою патрульною поліцією, — великий крок вперед. Тепер справа за самими українцями — не корумпуйте цих молодих людей, які зараз приходять на службу. Айварас Абрамавічус був дуже сильним інвест-банкіром і він хороший міністр економіки, але наскільки він зможе втілити свої ідеї — не від нього залежить. Міністерство подало до Верховної Ради пакет з більш як ста законопроектів щодо дерегуляції. Пройшло заледве 15. І це питання не в компетентності Айвараса, питання, чому Рада не проголосувала? Тут уже іноземці ні до чого. Тут питання, чи є у законодавчого органу достатня воля до реформ. А її сьогодні немає. І дуже просто гальмувати багато ініціатив, кажучи, що треба внести зміни до законів.

- Ви також є керуючим партнером спільноти Бізнес-ангелів. Розкажіть, хто є в Україні цими ангелами і що вони роблять для бізнесу?

- Бізнес-ангели - це успішні підприємці, готові підтримати молоді команди. Вони готові не лише профінансувати їх на рівні 10-50 тисяч доларів, а й підтримати своїми знан­нями та зв’язками. “Ангели” підтримують підприємців, коли у них є лише бізнес-ідея. Таким підприємцям банки ще не дають кредитів — бо нема під що. Фонди не готові інвестувати, бо ще нема що показати — нема прототипу, конкретного продукту. Мама вже не дає, бо вже і так все віддала на розробки. Тобто це та стадія, коли дуже великий ризик, адже є лише ідея. Є багато бізнес-ідей, які треба доробити, аби вони стали реалістичними бізнес-проектами, допомогти з пошуком клієнтів. Торік у Європі в стартапи проінвестували 7,5 мільярда. З них п’ять мільярдів вклали “ангели”, і лише 2,5 мільярда — фонди. Facebook, Twitter, PayPal — це приклади успішних стартапів, які вчасно хтось підтримав.