Вітя-Катафалк

Стійкий олов’яний генерал. Це про начальника Генштабу Віктора Муженка, який, зробивши стрімку військову кар’єру ще за часів Януковича, понині демонструє чудеса безкарності і непотоплюваності. Якби для Муженка завели персональну «Книгу скарг і пропозицій», у ній вже давно порожнього місця не залишилося б. Військові, експерти, волонтери не втомлюються перелічувати бойові «заслуги» генерала, які коштували життя сотням українських бійців. Іловайськ, Донецький аеропорт, Дебальцеве стали частиною «героїчної» воєнної біографії Муженка. Раніше його називали Вітею-Війною — за те, що був бойовим, а не паркетним генералом (служив, зокрема, в Іраку). Тепер кличуть Вітя-Катафалк... Звісно, війн без жертв не буває. Ось тільки стараннями «великих полководців» з Генштабу чимало смертей наших хлопців були безглуздими.

Цього понеділка генерала Муженка вкотре чекали у Верховній Раді, сподіваючись почути пояснення щодо «планового відходу» з Дебальцевого (як охрестили дебальцівський жах у Генштабі). Не дочекалися. На закрите засідання Комітету з питань нацбезпеки й оборони Муженко не з’явився. Відстрілюватися через неявку шефа довелося в.о. речника Генштабу Владиславу Селезньову. Той заявив, що пан генерал у службовому відрядженні. Загадкове місце дислокації Муженка розсекретили фотоновини про візит президента до Об’єднаних Арабських Еміратів. На виставці зброї, яку відвідав Порошенко, поряд з ним красувався очільник Генштабу. Хоча, за інформацією главреда «Цензор.НЕТ» Юрія Бутусова, у першому варіанті списку візитерів до ОАЕ значилося прізвище міністра оборони Степана Полторака. «Це логічно, адже саме міністр визначає оборонну політику. А начальнику Генштабу потрібно керувати військами. Адже йде війна. Та ні: в останній момент Полторака замінив у делегації Муженко. Зрозуміло: для того, щоб мати формальну можливість не з’явитися на засідання комітету, де депутати хотіли спитати його за Дебальцеве і Донецький аеропорт», — написав Юрій Бутусов на своїй сторінці у Facebook. У відповідь коментатори запропонували Муженкові змінити прізвище на Боягузенко.

Відбувшись легким переляком після звіту депутатської комісії щодо іловайської трагедії, начальник Генштабу, схоже, вирішив, що і Дебальцеве можна зам’яти. Цього разу Муженко завбачливо подбав про «адвокатів». «Запросив до себе командира 128-ї бригади і його комбатів. Ні, не для того, щоб віддячити за вивід військ з дебальцівського котла. Завдання — піти на засідання Комітету з нацбезпеки й оборони, щоб відбілити всіх нездар з Генштабу, — заявив, посилаючись на свої джерела, нардеп Віктор Балога. — Їх змушують розповідати байки про воєнного генія великого стратега Муженка. Мета очевидна — допомогти начальнику Генштабу уникнути відповідальності за свої дії».

А відповідати Муженкові є за що, твердять ті, хто знає про дебальцівський плацдарм не з чуток чи фронтових зведень. Муженка звинувачують у тому, що ігнорував усі сигнали (зокрема, доповіді командування сектором «С», розвіддані) про вкрай загрозливу ситуацію у Дебальцевому. До останнього затягував із так званим плановим відходом, плюючи на те, що вчасно проведена операція обійшлася б значно меншою кількістю людських жертв і залишеної бойовикам техніки. «Я ненавиджу Муженка як нездару, хитрого апаратника у лампасах, для якого люди — витратний матеріал, — дав оцінку Муженкові Юрій Бутусов, який на початку лютого написав заяву у Головну військову прокуратуру щодо порушення проти начальника Генштабу?кримінальної справи за злочинне самодурство у ситуації з Донецьким аеропортом. — Він корчить з себе бойового генерала, але це — лише красивий піар, за яким стоїть нездатність організувати керівництво військами на оперативно-стратегічному рівні. У нього жахливо поставлена робота з картами, не позначається реальна обстановка. Муженко на кожному кроці порушує «Настанову з оперативної роботи органів військового управління» та інші документи, які регламентують прийняття рішень у Збройних силах. А це, щонайменше, службова недбалість, яка призвела до тяжких наслідків під час бойових дій, і до восьми років позбавлення волі».

Але за службовою недбалістю Муженка проглядається чітко організована схема, яка дозволяє головному штабістові максимально замітати сліди своїх «подвигів». Більшість наказів видається усно, а не письмово (при цьому нерідко Муженко приймає на себе командування ротами і батальйонами, порушуючи вертикаль військового управління). У Генштабі свідомо занижують втрати, щоб не псувати генералові статистику. Пригадуєте, з якою бравадою штабні речники звітували про «мінімальну кількість втрат» в останні дні оборони дебальцівського плацдарму? Рапортували про 22 загиблих. Тоді як пошукові команди лише у перші три дні вивезли з Дебальцевого більш як 70 тіл.

Коли ж уся ця інформація спливає (завдяки небайдужим офіцерам, волонтерам, журналістам), у хід ідуть штатні «відбілювачі» начальника Генштабу. Розповідають про замовну кампанію проти Муженка, цькують тих, хто намагається вивести на чисту воду сумнівного?«полководця». Сам же очільник Генштабу вдає, що — над процесом: уся ця метушня, мовляв, не варта його уваги. Він же глобальні питання вирішує (планування військової доктрини чи налагодження цивілізованої роботи військкоматів сюди, схоже, не вписуються).

З талантами генерала Муженка не посперечаєшся. Тільки таланти ці не полководця, а пристосуванця. За попереднього режиму Муженко доводив свою потрібність Януковичу і Партії регіонів. Обзавівся «регіонівським» партквитком (з ним депутатствував у Житомирській облраді, але в офіційній біографії Муженка про це — ні слова). Дослужився (чи вислужився?) до посади командира 8-го армійського корпусу. Потім — до крісла замначальника Генштабу. 2012-го з рук Януковича отримав погони генерал-лейтенанта. А через два роки вже натирав зірки генерал-полковника, отримані від президента Порошенка. По Муженкові люстрація плакати б мала. А його призначають першим заступником керівника Антитерористичного центру при СБУ (тоді ще указом в.о. президента Турчинова). А через місяць після інавгурації Порошенка — начальником Генштабу Збройних сил. За які такі заслуги? Очевидно — особисті, перед президентом. Порошенко ж на ключові посади призначає лише вірнопідданих.

Муженко не тільки для себе місце у Генштабі пригрів, а й для свого давнього «корєша» В’ячеслава Назаркіна, який став його замом. Персонаж — ще той. У розпал Майдану проводив для підлеглих «політінформації», щоб підписалися під спущеним з Банкової зверненням військових до Януковича, аби той «негайно навів лад у країні». Тоді ж у соцмережах Назаркін «лайкав» антимайданівські дописи. Але це не завадило генералові залишитися в обоймі вже за нової влади. Увійти у керівництво АТО, при тому, що підлеглі неодноразово звинувачували Назаркіна ледь не у диверсійній діяльності. Мовляв, операції, які той планував, закінчувалися плачевно. До кримінального провадження дійшло лише у справі про збитий бойовиками над Луганськом Іл-76 (тоді загинуло 49 військових). Ще одна цікава деталь у біографії Назаркіна — його рідний брат, який обіймає далеко не рядову посаду у російській армії. За інформацією «Слідство.Інфо», заступник коменданта Омського гарнізону Сергій Назаркін підтримує з братом хороші стосунки. Але тих, хто до останнього покривав В’ячеслава Назаркіна, це аж ніяк не насторожувало (подумаєш, генерал державними чи військовими таємницями з російським родичем може поділитися).

Замість того, щоб звітувати у парла­менті за Дебаль­цеве, Муженко приціню­вався до новітньої військової техніки на виставці в Абу-Дабі.

Думки з приводу

Дмитро ТИМЧУК,

народний депутат,

військовий експерт

Наш?Генштаб треба копати на кожному кроці, інакше він засинає і поринає у паралельну реальність. Без жорсткої критики військового керівництва з боку громадськості усякі там «ДНР» і «ЛНР» стояли б вже під Харковом.

Сергій ГАЙДАЙ,

політтехнолог

Порошенкові, як головнокомандувачу, треба зізнатися самому собі, що, незважаючи на всі його дружні відносини з військовим керівництвом, ці люди злочинно некомпетентні. Від суспільства неможливо приховати всіх воєнних провалів — починаючи з катастрофи літака в аеропорту Луганська до жаху іловайської трагедії. Здача Донецького аеропорту, ситуація з Дебальцевим і багато іншого свідчать про необхідність тотальної зачистки військового керівництва країни. Їх треба гнати, а краще — судити. Це хоч трохи поверне втрачену довіру суспільства.

Олександр ПАЛІЙ,

політолог

У війні з таким сильним противником навряд чи можемо знайти очільника Генштабу, який би зміг провести бойові дії у тому ж Дебальцевому без втрат. З-поміж військового командування чарівників немає. Але влада повинна проаналізувати недосконалі рішення Генштабу.

Юрій КАСЬЯНОВ,

волонтер

Серія поразок на фронті уперемішку з так званими мирними домовленостями демонструє політичне безсилля влади і повну профнепридатність військового командування. «Договорняк» з виходом Гіркіна зі Слов’янська, розгром нашого угруповання у прикордонному секторі «Д», Іловайськ, відхід з аеропорту Луганська, втрата Новоазовська, 31-го і 32-го блокпостів, поразка у Донецькому аеропорту, Дебальцеве... Якщо не можна скасувати відступ, то його треба очолити — оголосити «плановим відходом» з подальшими нагородженнями і фото на пам’ять. А на підступність Путіна завжди можна списати особисте боягузтво і некомпетентність.