«Якщо не йдеш на фронт, то хоч паніки не сій!»

В українців побільшало тривоги: події на сході України стають щораз драматичнішими. У День Соборності бойовики у Донецьку підірвали тролейбус з мирними людьми, безпідставно звинувативши у цьому злочині наших військових. Незважаючи на “мирну паузу”, терористи разом із кадровими військовими Росії атакують позиції сил АТО на всіх напрямках, вчиняють диверсії на звільнених територіях, знищують господарські об’єкти і комунікації, знущаються з полонених військових і цивільних громадян. Кожного дня через незахищену ділянку українсько-російського кордону проникають величезні обози бойової російської техніки і живої сили. Миром, про який фальшиво говорить кремлівське керівництво, і не пахне. Чого чекати далі? Оцінку подіям на сході у розмові з кореспондентом “Високого Замку” дає професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань. Недавно він повернувся з району Донецького аеропорту...

— Пане Олексію, через сумні вісті зі сходу у багатьох складається враження, що українська армія не в силах стримати військову агресію...

— Якраз тримаємо удар! Що відбулося у Донецькому аеропорту? Ми спробували перейти у наступ, щоб розчистити територію, яку утримували, створити плацдарм. Але не вийшло. Відбувся контрнаступ, внаслідок чого було зруйновано новий термінал... Можу погодитися з думкою тих військових, які кажуть, що цих уламків більше не можна було утримувати. Йшлося про евакуацію з цієї частини аеропорту.

— Що у стратегічному плані означає для нас його втрата?

— Як на мене, він втратив свою воєнну вагу. Аеропорт мав, радше, символічне значення. Якщо не було можливості його втримати, резонно було відступити. Відступ не означає поразку у війні...

Мене більше збентежило не те, що ми відійшли з цього терміналу, а що є загиблі, полонені, що з них ці нелюди з “ДНР” знущалися. Коли побачив відео, настрій був кепський... А потім береш себе у руки і усвідомлюєш: це — війна. На ній бувають програні битви і тимчасові поразки, людські втрати. Треба налаштуватися на те, що маємо справу з потужним агресором, зціпити зуби і триматися. Не треба впадати у відчай! Ми протистоїмо новітній орді...

— У чому полягає задум Путіна?

— Аналізуючи те, що відбувається, приходжу до думки, що Путін робить ривок перед якимось вимушеним перемир’ям. Є два сценарії розвитку подій. Перший — Москва робитиме фронтальний наступ, масовий прорив. Однак мені здається, що Росія не витримає тягаря цієї війни. Її економіка тріщить! Як на мене, Путін пробує розширити територію, яку контролюють бойовики, — для того, щоб згодом мати кращі позиції на переговорах. Рано чи пізно він змушений буде піти на них. Якщо буде встановлено лінію розмежування, відведено важке озброєння, як це записано у мінських угодах, є шанс на поступове врегулювання ситуації...

— Але бойовики не вгамувалися, а ще більше активізувалися...

— Це і є стратегією Путіна номер два. Не маючи змоги піти на Маріуполь, Харків, інші міста, терористи вчинятимуть там підриви, теракти, щоб у такий спосіб дестабілізувати ситуацію в Україні. Цей сценарій подій має високу ймовірність, треба бути до цього готовим. Усім без винятку.

— Багато блогерів критикують непрофесійні дії наших “паркетних генералів”. А як оцінюють їх самі воїни?

— Претензій у бійців чимало. Нарікають на те, що часто немає чіткості команд. Є скарги і на недостатнє матеріально-технічне забезпечення. Але є й інша річ — дисципліна, яка не залежить від начальника Генштабу. Кажу про пияцтво на фронті. У добровольчих батальйонах я його не бачив, на передовій у них сухий закон. А от серед армійців таке трапляється. Буває, нап’ється, сів у танк і не туди поїхав, потрапив у полон. Треба говорити і про відповідальність середньої, низової ланки...

Так, ми можемо критикувати владу, військове командування, але не повинні ставити під сумнів кроки, які робить наше керівництво для зміцнення обороноздатності країни. Недавно по телевізору показували галицького псевдоактивіста, який виступав проти мобілізації. Приблизно те ж саме говорив по радіо нардеп від “Свободи” Сергій Рудик. За проведення мобілізації цей ура-патріот не голосував. Ще хтось нарікає, що повістки видають неправильної форми. Та трясця його матері! У нас війна чи не війна! Війна! — хоч формально називається АТО. Якщо не йдеш на фронт, то хоч паніки не сій! Допомагай армії! Люди, які вважають себе П’ємонтом, повинні показати свій патріотизм...

Якщо ми говоримо про дисципліну, то вона має бути у найменшому. Не можна, скажімо, робити прямих телевключень з фронту, коли боєць з-під Маріуполя розповідає, що у них немає тепловізорів, не вистачає чогось іншого. Під час одного такого сюжету бійці у Пісках, з якими я був поруч, схопилися за голову. Кажуть: це ж після такого сюжету чекай на цю позицію непрошених гостей...

Свобода слова — прекрасна штука. Але коли йде війна, ми повинні контролювати, що говоримо. Ворог використовує будь-яку інформацію. Більшість розвідданих здобуває саме з відкритих джерел...

— Якого розвитку подій чекати надалі?

— Припускаю, що Путін змушений буде іти на переговори. Російська тактика полягатиме у тому, щоб формально визнати Донбас українським, але схилити Київ до того, щоб він погодився з автономією цих сепаратистських утворень. Одночасно Росія нагнітатиме ситуацію в інших регіонах України. Як діяти нам? Треба жорстко встановити лінію розмежування на Донбасі, жорсткий контроль за пересуванням між звільненими та окупованими територіями. А ще треба довести, що життя у звільнених районах краще, ніж в окупованих (а воно таким справді є). Це може зробити перелом у мізках тих, хто купився на російську пропаганду...