Іноземний легіон

Покладіть руку на серце і чесно зізнайтеся, як часто ви чули від знайомих або ж самі говорили щось на кшталт: “Через злодіїв, хабарників, бюрократів у нас у державі порядку не буде. Німця на нас немає!”. І ось на 24-му році Незалежності в український уряд запросили працювати не одного, а відразу трьох “німців”. Якщо точніше — колишню громадянку США, 46-річну Наталію Яресько (їй дістався портфель міністра фінансів), представника дружньої нам Литви, 38-річного Айвараса Абромавічуса (з вівторкового вечора він — міністр економічного розвитку і торгівлі), а також посланця братньої Грузії, 44-річного Олександра Квіташвілі (міністр охорони здоров’я). У найближчі дні, за прогнозами знаючих людей, заступником глави МВС Арсена Авакова стане чарівна грузинка Ека Згуладзе. У президентській фракції пропонують, щоб “непідкупні іноземці” сіли у крісла голови Антикорупційного бюро, Генерального прокурора України, одягли на себе мантії суддів Верховного суду. Шоковані таким розвитком подій, учорашні “регіонали”, а нині члени “Опозиційного блоку” заявили про кричущу недовіру до національних кадрів, ледь не про національне приниження — і відмовилися голосувати за “наполовину імпортний” уряд. Здійняли пропагандистський рейвах у Кремлі. А от на вулиці Банковій і Грушевського у Києві, де розташовані президентський і прем’єрський офіси, цими призначеннями задоволені. Від міністрів-іноземців, які 2 грудня отримали українське громадянство, чекають кардинальних реформ, прориву, управлінської революції, а загалом — плідних результатів во благо держави. Чи потягнуть українського “воза” успішні “вестарбайтери”?

Найперше, чим завоювали симпатії журналістів “заробітчани із Заходу” — своєю відкритістю. Не ховалися від мікрофонів, не відфутболювали акул пера до прес-служб, а відповідали на всі, навіть дошкульні запитання. Зізналися, що церемонитися з неповороткими підлеглими не будуть, рішення прийматимуть радикальні — для цього, мовляв, отримали повну свободу дій. Литовець дав зрозуміти колишнім заступникам міністра економіки, щоб шукали собі нову роботу. Екс-американка обнадіяла, що ефективним управлінцям дасть шанс. На велике здивування, міністри-іноземці не переймалися своєю зарплатою, хоча й знають, що вона доволі скромна. Пообіцяли працювати так, щоб платня в українців зростала. А ще запевнили, що невдовзі вільно спілкуватимуться державною мовою України...

Наталію Яресько в уряд Арсенія Яценюка порекомендувала “Самопоміч”. Річ, мабуть, не в тому, що партія “західняка” Андрія Садового має пієтет до представників української діаспори (пані Наталія, народжена у Чикаго, є дочкою емігрантів з Галичини, які перебралися за океан після Другої світової). Вирішальну роль зіграв послужний список претендентки. Закінчила Школу державної політики ім. Дж. Кеннеді при Гарвардському університеті, здобула фах бухгалтера в університеті Чикаго, працювала в економічному відділі Держдепартаменту США, в аналогічному підрозділі посольства США в Україні. Після завершення конт­ракту залишилась в Україні, займалася залученням інвестицій для малого і середнього бізнесу. За час свого існування очолюваний Наталією Яресько Emerging Europe Growth Fund (EEGF) Horizon вклав в українські компанії 250 млн. доларів. У 2003 році за заслуги перед Україною її було нагороджено орденом Княгині Ольги. Всі, хто працював з нею, оцінюють її як фахового, енергійного, пунктуального управлінця, який горить, беручись за кожну нову справу. Призначення Наталії Яресько міністром фінансів вважають вдалим вибором.

Прекрасну західну освіту і значний міжнародний досвід управлінця здобув ще один “легіонер” у новій команді Яценюка — міністр економіки Айварас Абромавічус, якого в уряд сватав Блок Петра Порошенка. Фанат баскетболу (у радянські часи у складі “Жальгіріса” став чемпіоном СРСР серед юнаків), і у бізнесі досяг чималих висот. За підтримки фонду Сороса закінчив Міжнародний університет Concordia в естонському Талліні, працював у Hansabank, в інвестиційній компанії Brunwick Emerging Markets, став співвласником шведської компанії East Capital. Вкладав кошти у фірми на пострадянському просторі, зокрема, в українські — понад 200 млн. доларів. Причетний до інвестування відомої компанії “Чумак”, що переробляє сільськогосподарську продукцію на Херсонщині. Зізнається, що заробленого за 18 років свого бізнесового життя цілком вистачає, щоб нині не перейматися кабмінівською зарплатою...

З Україною цього підприємливого литовця єднають ще й сімейні узи — чарівна киянка стала супутницею його життя, з нею на берегах Дніпра живуть понад десять років. Отож ще одна для нас вигода — новому кабмінівському чиновнику не треба буде шукати житло...

Великі надії українці покладають на нового міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі. Вірять, що успішні грузинські реформи він “клонує” і в нашій країні. Таку обіцянку іноземець дав. Сказав, що, маючи 15-річний досвід, забезпечить право кожного громадянина на якісну та доступну медицину на всій території держави.

Квіташвілі навчався у США, знання здобував у Вищій школі державної служби імені Ф. Вагнера. На своїй батьківщині втілював програми розвитку ООН, був міністром охорони здоров’я, праці та соціальної політики за правління Міхаїла Саакашвілі, національним експертом-координатором сектору охорони здоров’я, освіти, соціальних програм економічного зростання і подолання бідності. Працював консультантом у різних міжнародних організаціях в Азербайджані, Литві, Вірменії, Сербії, очолював Тбіліський національний університет. Входив до міжнародної експертної групи, яка розробляла реформу медицини в Україні. Так що ніщо українське йому не чуже...

Чи дасть очікуваний ефект запрошення іноземців на відповідальну державну роботу в Україну? Одні аналітики не сумніваються у цьому. Вважають таке рішення єдиним способом перемогти корупцію.

Інші експерти у призначенні “легіонерів” бачать кризу довіри до наших менеджерів. У тому числі, з боку західних партнерів, які бояться, що українські чиновники роздерибанять міжнародну фінансову допомогу, кредити, інвестиції. На думку знавців державного будівництва, іноземців можна залучати до українських справ хіба що як консультантів, радників, але не перших керівників, які здійснюють політичні функції.

Десант іноземців в урядові крісла багато хто сприймає як вирок вітчизняним політичним силам, які, мовляв, розписалися у власному безсиллі. А ще — як загрозу нашим національним інтересам. Адже вчорашні громадяни чужих держав отримують доступ до закритої інформації. Де гарантія, що вони, з часом повернувшись на свою колишню батьківщину, “не злиють” її спецслужбам?

Особисто у мене є скепсис щодо революційної ролі “варягів” у нашому українському житті. Порівняю з футболом. Не так давно віце-президент УЄФА Григорій Суркіс запросив в Україну знаменитого арбітра П’єрлуїджі Колліну — щоб той допоміг навести лад із вітчизняним суддівством. Не один сезон цей італієць інспектував матчі Прем’єр-ліги, проводив семінари, — але скандалів із обслуговуванням ігор не стало менше. І це при тому, що зірковий арбітр мав свободу дій. Не боявся преси. В урядових же “легіонерів” із Заходу все значно складніше. Над ними висить кілька “караючих мечів” — в особі прем’єра, коаліції, парламенту, президента. Не кажучи вже про нас з вами...