Допоможи фронту!

На львівському ринку «Шувар» (біля м’ясного відділу) волонтери облаштували «блокпост» — усі охочі приносять продукти, засоби гігієни, гроші й інші необхідні речі для українських військових, які воюють на сході України. Біля входу — два візочки, усередині кілька банок тушонки, у прозорій скриньці — гроші: 10, 20, 50 грн. Журналіст «ВЗ» дізнавалася, чи готові пересічні українці допомагати Українській армії. А найголовніше — чи доходять пакунки на передову?

На стіні — банер з написом: «Допоможи фронту!». Так називається сторінка у Фейсбуці, де розміщується уся інформація (детальні звіти), на що витрачаються зібрані кошти, фотографії військових з передової, які отримують гуманітарну допомогу. Потік людей — шалений. Волонтери роздають усім листівки, на яких написано, які продукти потрібні хлопцям на фронті. Посилка їде на схід близько тижня, тож потрібні харчі, які не псуються. У першу чергу — консерви (м’ясні, рибні, овочеві), крупи, макарони, сіль, цукор, чай... Є потреба у спідній білизні, шкарпетках та у формі — вона швидко зношується. Потрібні солдатам, звісно, й засоби захисту: бронежилети, каски...

Гостра потреба у тепловізорах, біноклях, спальниках, наметах, карематах, а також медичних матеріалах — потрібні йод, зеленка, джгути та еластичні бинти.

Волонтери розповідають, багато людей допомагають чим можуть. І роблять це від щирого серця. Інші байдуже проходять повз. Чимало людей виснажені психологічно — не хочуть нічого чути ні про армію, ні про вій­ну... Волонтери для них — подразник, який нагадує про події на сході. Часто люди запитують, чи дійдуть гроші або продукти до українського вояка, чи не вкрадуть їх на дорозі? Дехто звинувачує волонтерів, що збирають продукти для себе, мовляв, понесуть їх на лоток. Я стала свідком такої образи від однієї пані. Прикро таке чути... Один з азербайджанців дорікнув: «У вас — не війна, а бізнес. Полонених продають»...

Волонтер Роман каже, один чоловік дістав 2 тисячі грн., мовчки опустив у скриньку і пішов. Є бабусі, які витягають з гаманця останні кілька гривень. Волонтер Богдан Дідич каже, що дехто відповідає: “Нехай їм Порошенко допомагає, генерали, олігархи...”. Однак це поодинокі випадки. Пан Богдан — фрилансер. Вдень — на ринку, вночі займається наповненням сайтів. Зізнається, волонтерська робота важка, забирає як фізичні, так і моральні сили. Але не може залишатися осторонь.

Уся гуманітарна допомога, яку збирають волонтери, доставляється поштою. Її отримують або тамтешні волонтери, або самі військові. Машин з гуманітаркою зі Львова не відправляють, бо дорога небезпечна (деякі шляхи перекриті). Передають усе у руки військовим, які їдуть на схід.

Долучається до волонтерів Микола з Луганська. Роздає листівки. Одна пані йому дорікає, чого тут стоїть, а не їде на схід. «Як не всі можуть працювати бухгалтерами та комп’ютерниками, так не всі можуть бути військовими», — виправдовується той. Чоловік приїхав до Львова з дружиною та п’ятимісячною дитиною. Повертатися у Луганськ не планує. Шукає тут роботу.

Познайомилась я на «Шуварі» зі Світланою. Вона — економіст. Три місяці була на Майдані. Там переглянула життєві цінності. З роботи звільнилася. Одягнена у військову форму. Дівчина-волонтер каже, чимало її знайомих хлопців з Майдану тепер воюють на сході у Націо­нальній гвардії. За словами Світлани, хлопці готові стояти до кінця. Розуміють, що бойові дії триватимуть не тиждень і не два. Жартують: «Свєта, купуй валянки, поки влітку дешевше...».

Розпитую дівчину про волонтерську роботу. «Є люди, які знають, що ми тут стоїмо. Вранці можемо прийти — а в нас цілий кошик макаронів, — усміхається. — Хлопцям, які у розвідці, та снайперам дуже потрібні «Снікерси». Вони по кілька годин перебувають в одному місці, не мають можливості поїсти. Батончики — легенькі, їх можна кинути у рюкзак. Рятують від голоду. У нас є бабуся, яка щоранку приходить, — то банку горошку принесе, то макаронів купить. Питає, чи дійде? Обов’язково дійде!».

Світлана каже, у ці буремні дні народжується нова Україна. Часом пологи бувають важкими... Я вглядаюся в обличчя людей, у чиїх руках опиняється листівка. У декого на обличчі читається повна байдужість. Запитую, як Світлана на це реагує. «Спокійно. Хоча буває, нерви не витримують. Хочеться щось сказати... Зауважила, що найчастіше допомагають ті, кому за сорок. Молоді люди призовного віку реагують нейтрально».

Один з ініціаторів волонтерського руху «Допоможи фронту!» Сергій Глотов (з Луганська) каже, їм дуже потрібні волонтери. Ті, хто зараз працює, втомились, їх треба замінити. Не обов’язково стояти з листівками цілий день. Можна прийти на півгодини — вже добре. Допомогти спакувати вантаж. Тут потрібна чоловіча сила. Допомагаємо також пораненим військовим з госпіталю, що на вул. Чехова, — багатьма речами ми їх забезпечили. «Одночасно з людьми, які реально працюють і допомагають армії, з’являються псевдофонди та псевдодіячі, які збирають допомогу для армії. А потім зникають... На російські сайти активно вкидається неправдива інформація про не чистих на руку людей... Все це робиться для того, щоб дискредитувати активістів, які справді допомагають армії.

Йду разом з Романом та Світланою поміж продуктових рядів. Візочок — порожній. І вже через сорок хвилин у ньому з’являються крупи, чаї, туалетний папір, зубна паста... Заповнений доверху.

Через 40 хвилин візок був наповнений доверху!