Святе місце порожнім не буває...
Після відходу у вічність Блаженнійшого Володимира у Білокам’яній хотіли б мати значно лояльнішого главу УПЦ МП
На архієрейському Соборі Української православної церкви Московського патріархату, який за участю 74 єпископів цієї конфесії відбудеться у Києві 13 серпня, таємним голосуванням оберуть нового Предстоятеля УПЦ МП. Він стане наступником покійного Митрополита Володимира (у миру — Віктора Сабодана), котрий помер на 79-му році життя. Зміна вищого керівництва УПЦ МП, яка нараховує найбільше в Україні, майже 12 тисяч приходів (в основному на сході і півдні), матиме суттєвий вплив на українське православ’я і, поза сумнівом, позначиться на суспільно-політичній ситуації у нашій державі. Залежно від того, кого оберуть новим ієрархом, який у нього світогляд, церква має дві перспективи: опинитися у ще більшій залежності від РПЦ, яка пропагуванням “русского мира” втілює імперську політику Кремля, або ж, навпаки — дистанціюватися від неї, стати основою національної помісної церкви. Українців чекають непрості виклики і на духовному фронті...
Прощаючись з Митрополитом Володимиром, люди несли багато його улюблених ромашок. Таким же простим і скромним, як ці квіти, запам’ятали Блаженнійшого. Мирські спокуси, марнославство йому були чужими. Говорив про глобальні, фундаментальні речі, які стосувалися нашого буття і віри, і водночас — був приземленим, не забував навідатися до краян у рідні Марківці на Хмельниччині, де вже у сім років прислужував у церкві. Вечорами наспівував у своїй келії українські народні пісні. Будучи прикованим до інвалідного візка, писав вірші для дітей...
Попри структурну підпорядкованість Москві очолюваної ним церкви, Україна для нього була понад усе. У 1992-му свою першу проповідь у сані глави УПЦ МП розпочав словами: ”Я прибув не у відрядження... Я прибув на рідну землю служити людям і незалежній Україні”. Блаженнійший Володимир з його великим житейським досвідом і беззаперечним авторитетом мав усі шанси очолити Російську православну церкву, але вибрав служіння рідному народові. У 2009 році, відмовившись від змагання за пост глави РПЦ, казав: “Хочу постати перед Богом 121-м митрополитом Київським, а не 16-м патріархом Московським”.
В його оточенні було багато прокремлівських “яструбів”, проте Блаженнійший робив усе, щоб чужі його серцю настрої не взяли гору над паствою. Ось що про Блаженнійшого каже релігієзнавець Андрій Юраш: “Його заслугою є те, що за 22 роки біля керма церкви виросла ціла генерація патріотичних, проукраїнськи налаштованих ієрархів і загалом духовенства. Того духовенства, яке розуміє потребу автокефалії УПЦ і яке після смерті Блаженнійшого готове ставити це питання на порядок денний у переговорах з Москвою”.
Митрополит Володимир робив певні кроки щодо зближення з УПЦ Київського патріархату. Сприймав як закономірність останні революційні події в Україні, називав їх “очищенням”. В УПЦ МП збирали кошти для української армії, що воює з проросійськими сепаратистами. Маленька деталь, яка не могла не позначитися на думках і вчинках Блаженнійшого: його рідний брат Олекса і батьків брат Іван були підпільниками ОУН...
Митрополита Володимира “як не вельми благонадійного” остерігалися у Москві, недолюблював його і український екс-президент Янукович, хоч і був прихожанином УПЦ МП. За словами особистого секретаря Блаженнійшого — Митрополита Олексадра Драбинка, на Банковій часів Януковича владику, не дочекавшись від нього належної підтримки, намагалися змістити з престолу, належно не лікували, хоча знали про страшні діагнози. Але він не зрікся своєї місії. Уже відчуваючи свій відхід, владика зізнався помічникові: “Ми багато чого зробили, але дечого ще не встигли...”. Очевидно, мав на увазі об’єднання українського православ’я.
Протягом п’яти наступних тижнів перед Архієрейським собором точитиметься запекла боротьба за вакантне місце Митрополита Київського. У виборі “своєї людини” особливо зацікавлена Білокам’яна. Москва робить усе, щоб жезл нового провідника не дістався “націоналістові”. За словами Андрія Юраша, коли Митрополит Володимир перебував у реанімації, від впливів у церкві за командою від патріарха Московського Кирила було усунуто трьох проукраїнських діячів — Валентина Волинця, який керував юридичним відділом Київської митрополії, митрополита Олександра Дробинка, який очолював нагородний відділ, ректора Ужгородської української богословської академії архімандрита Віктора Бедя, який декларативно був автокефальним...
Серед потенційних фаворитів на главу УПЦ МП — нинішній місцеблюститель, Митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій, Митрополит Віницький Симеон, керуючий справами Митрополит Антоній, Митрополит Полтавський Філіп, Митрополит Донецький Іларіон. Кажуть, найбільше шансів у Митрополита Антонія, який, окрім усього, має високі управлінські якості (а як з державницькими?). Можливо, не випадково обрання спадкоємця Блаженнійшого Володимира призначили саме на день святого Антонія...
