«За життя стiльки сала з’їв, що соромно свиням в очi дивитися»

У ніч на 26 червня не стало Івана Плюща. На 73-му році життя політика обірвала важка хвороба (онкологія). Іван Степанович відійшов у кращий світ, залишивши по собі пам’ять не лише як про старожила української політики, а й як про визнаного метра життєво-політичного гумору. Афоризми екс-спікера, які у народі охрестили «плющизмами», перелітають крилатими фразами з однієї політичної епохи в іншу.

Починаючи свій трудовий шлях з радгоспівського бригадира овочівників, тоді ще зовсім юний Іван Плющ і подумати не міг, як високо підніметься кар’єрними сходинками. У 26-ть керував колгоспом. А ще через 17 років партійно-аграрної кар’єри, пересів у кермувальники областю, очоливши Київський облвиконком. Але це була лише половина великої дистанції. Далі — Верховна Рада, перше спікерство, через шість років — друге. Зі семи скликань українського парламенту Іван Плющ лише два пропустив: п’яте (коли Блок Костенка-Плюща не подолав прохідний бар’єр) та нинішнє, на яке і не претендував.

У політичній біографії Івана Степановича були і чорні, і білі смуги. Його називали учителем і наставником Вік­тора Ющенка, а після Помаранчевої революції чехвостили за різко критичні інтерв’ю проти свого протеже. Дивувалися, коли 2007-го «розбомблений» Плющем Віктор Андрійович призначив «крутослова» секретарем Раднацбезу. Проклинали, коли, пройшовши до парламенту за списком «НУ-НС», відмовився підписатися під «помаранчевою» коаліцією й утримався від голосування за друге прем’єрство Тимошенко. Та чи не найбільше дісталося Плющу за те, що ратував за широку коаліцію з «Регіонами». «Ширка» не склалася, але Іван Степанович таки опинився у «регіонівській» коаліції: вийшов з «НУ-НС» і приєднався до депутатської групи «Реформи заради майбутнього» Рибакова (тієї самої, яка фігурувала у «скандалі Забзалюка» — про підкуп депутатів за членство у цій групі).

Востаннє прізвище Плюща гучно прозвучало у навколопарламентських хроніках у липні 2012-го, коли заговорили про можливу заміну тодішнього спікера Литвина (через його відмову підписувати одіозний мовний закон Колесніченка-Ківалова). Але, навіть якби надійшла така пропозиція, Іван Степанович навряд чи прийняв би її. Важка хвороба усе більше підривала його здоров’я, яке серйозно похитнулося після непоправної втрати — загибелі сина Вадима (трагедія сталася 91-го року). «Не дай Бог нікому хоронити своїх дітей. Більшої муки у житті я не відчував, — з болем розповідав Іван Плющ про пережите горе.

— Щоб не впасти у депресію, цілком занурився у роботу. Важче за все було з’ясовувати стосунки з дружиною: хто з нас, мовляв, більше винен у трагедії. Зрозумів, що будемо мучити одне одного докорами до самої смерті, і пішов із сім’ї. А потім у мене з’явилася нова. Зі Світланою (у подружжя — 28 років різниці у віці. — «ВЗ») я почав потрохи відходити від трагедії. А з народженням Домініки (зараз доньці Плюща — 18-ть. — «ВЗ»), яку назвав на честь своєї матері, до мене повернувся сенс життя. За що я дуже вдячний дружині і доньці».

З перлів Івана Плюща

«Депутат Заєць! Не стрибайте по залу!»

«Які зайці, така й екологія» (про призначення Івана Зайця міністром екології).

«Шановні депутати, не толпіться у задньому проході».

«Вони хочуть впихнути невпихуєме. Ну то чого ж його пхати, як воно не лізе?»

«Депутат Скорик! Кінчайте швидше!»

«Вимкніть мікрохвона — хай електрічєство отдохне!»

«Депутат! Депутат! Не помню хвамілії — той, шо у піджаку! Відійдіть від мікрохвона і займіть своє місце».

«І слону понятно, шо мені не страшно».

«З дитинства і по сьогодні від трудових ста грамів не відмовляюсь».

«Намагаюся уникати галасливих заходів, коли після третьої чарки усім стає все одно — чи то весілля, чи похорони».

«Колись Ленін писав, що ми досягнемо такої продуктивності праці, що відхожі місця з дорогоцінного металу будемо робити. Ось якби хтось підняв Ілліча років 20 тому і показав наші відхожі місця... Думаєте, чому нас весь світ так боявся? Тому що іноземцям ставало страшно, коли вони у наші громадські туалети заходили».

«Балога, звичайно, права рука Ющенка. Але, слава Богу, президент не інвалід. І рішення ухвалює зовсім не рука».