Блокпост: стояти до останнього патрона

На місці повноцінного та надійного кордону між Україною та Росією гуляють вітер і російські найманці та терористи. Наразі по всьому периметру як на сході, так і на півдні країни є лише блокпости. Бойова техніка, окопи, шлагбауми, протитанкові загородження типу «їжак», бетонні блоки, сигнальні ракети та наші військовослужбовці. Приблизно такий вигляд мають блокпости. Наш кореспондент побувала на блокпостах Сумщини.

Блокпости зазвичай встановлюють у районах соціальної нестабільності з метою проведення антитерористичних заходів. На блокпостах перевіряють транспортні засоби, людей. «Блокпост переважно влаштовують за рогом будівлі, на повороті дороги або за схилами пагорбів, щоб використати елемент несподіванки, — розповідає Володимир Скоростецький, офіцер Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України.

— Мережа блокпостів ускладнюватиме діяльність терористів. Навіть якщо вони знатимуть про існування блокпоста, будуть вимушені вибирати інші, більш складні та незручні маршрути для своїх переміщень».

Постійні блокпости розміщають на основних шляхах. Зазвичай поблизу перехрестя доріг або на в’їзді до контрольованого району. Такий блокпост обслуговується цілодобово, особовий склад там і живе. До одного з таких блокпостів наближаємось. У вічі впадають різноманітні інженерні загородження, пастки та перешкоди. Колючий перекручений дріт захищає блокпост з усіх боків за винятком одного вузького проходу. Цей прохід захищається легким кулеметом. Підполковник Володимир Скоростецький пояснює, що колючий або звитий спіраллю дріт наноситься на дорогу і навколо. Між лінією очікування машин і головною дорогою також загородження з колючого дроту.

Для блокування руху машин є важкий шлагбаум (пересувний бар’єр), який швидко опускається. Великі бетонні блоки розміщені в кожному напрямку руху дороги таким чином, аби машини не могли на швидкості проїхати блокпост. Проходячи блокпост, машини рухаються зиґзагом. По периметру КПП розташовані сигнальні ракети, які запускаються пристроєм натяжної дії. Навколо — засипані ями та западини, залиті відпрацьованим мастилом та мазутом. Бойова техніка схована в глибоких окопах. На кожній гордо майорить національний прапор України.

Для зупинки транспорту на дорозі — настили з шипами і виступи дорожнього покриття, які створюють для обмеження швидкості транспортних засобів. До речі, в міських умовах блокпост повинен мати групу прикриття, розташовану на даху навколишніх будівель.

«Під час спорудження бункера для укриття особового складу необхідно зважати на певні чинники, — пояснює Володимир Скоростецький. — Передусім бункер повинен облаштовуватись на відстані не менш як 15-30 метрів від дороги. Ця відстань не має перевищувати відстані, на якій неозброєний солдат, що оглядає транспортний засіб, може перемовлятися із солдатом, який його прикриває. Стіни бункера мають бути куленепробивними для зброї калібру до 12,7 міліметра. Амбразури повинні забезпечувати кругову оборону. Вхід у бункер виконується у вигляді коридора по колу. На усіх амбразурах і отворах мають бути передбачені дротяні бар’єри для захисту від ручних гранат, щоб особовий склад мав можливість спостерігати обстановку і вести вогонь».

Підтримка з боку простих українців значно розширила можливості армійців. «Перелік матеріальних засобів та предметів, необхідних піхотинцю для ефективних дій в польових умовах, значно збільшився з тих часів, як його складали у відповідних службах, — зазначив заступник командира роти з озброєння капітан Роман Наглюк. — Устаткування військовослужбовців механізованих підрозділів не повинно бути на рівні 50-х років минулого століття, коли солдату, окрім гвинтівки та чобіт з «шинелькою», видавали лише змінну білизну, казанок та лопатку. Зараз перелік необхідних засобів обліковується десятками. Переважають якраз високотехнологічні предмети: засоби індивідуального радіозв’язку, з’єднані в окрему мережу підрозділу, прилади гео­стаціонарного позиціонування, технічні засоби розвідки та спостереження (нічні приціли, тепловізори тощо)».

Організовано триразове гаряче харчування для військовослужбовців. Начальник продовольчої служби військової частини капітан Дмитро Ткач розповів, що після передислокування підрозділу було розгорнуто польовий пункт харчування особового складу. «Для приготування їжі використовується техніка логістичного призначення, — деталізує капітан Дмитро Ткач. — Це, зокрема, польові кухні КП-130, МВК-50, МПХ-120, призначені для приготування гарячої їжі з двох страв, кип’ятку для чаю і випікання хлібобулочних виробів у польових умовах».

Підгодовують війських і місцеві підприємці. На наших очах до частини приїхав мікроавтобус з одного з сіл Полтавщини. Як розповів підполковник запасу Олександр Спільний, піхотинцям він привіз понад тонну різноманітних продуктів харчування 25 найменувань (крупи, олія, спеції, чай та кава). Це вже четверта ходка на його рахунку.

Хліб солдатам привозять щодня свіжий. Кожен буханець запакований у харчову плівку. Постачальник — місцевий хлібокомбінат. Щотижня підприємці влаштовують банний день для солдатів та офіцерів.

За роки обмеженого фінансування за залишковим принципом українська армія звикла до спартанських умов. Події в Криму та на сході показали, що маємо справжніх захисників-патріотів. І наші армійці заслуговують на кращі умови, ніж мають зараз. Допомога волонтерів — дуже важлива і потрібна. Проте спонсорство — явище зазвичай тимчасове. Війську потрібна постійна увага та забезпечення, а то рано чи пізно годуватимемо армію окупантів...