Захисники Вітчизни – на голодному пайку...

Миколаївська обл.

З підполковником Юрієм Головашенком я познайомилась ще під час подій у Криму. Попри пресинг та моральний тиск, він не зрадив військової присяги та вийшов на материк, аби продовжити служити українському народові. За ним з Перевального пішло близько 20% особового складу, прихопивши бойовий прапор, печатки, штампи, грамоти президента і все решту. Наказом начальника Генштабу саме Юрій Головашенко був призначений на посаду командира бригади. Після передислокування на материкову частину воякам не стало легше. Вони опинились у «замороженій» військовій частині Миколаєва без елементарних благ цивілізації, зі знищеною в Криму військовою технікою та поганенькою їжею в їдальні. Озброївшись подарунками від моєї акції, яка проводиться на Фейсбуці під назвою «Єдина країна-Единая армия: Підтримай захисника», поїхала в гості до «підопічної» бригади.

Зі зрадниками не спілкуються

Миколаїв привітав патріотичним білбордом. На ньому величезне обличчя Путіна а-ля Гітлер та напис на національному прапорі «Геть з України». Вивіски на магазинах чергуються то українською, то російською мовами. УАЗик командира бригади Юрія Головашенка зовні справляє враження нової машини. Та коли відчиняєш дверці, розумієш, що зовнішність оманлива. Машина, як і реш­та нашої техніки, яка приходить з Криму, пройшла серйозний ремонт. Сидіння обдерті та порізані. Дзеркала відсутні. На металевих дверцятах видряпані непристойні слова — саме ті, які хочеться адресувати окупантам.

36-та окрема бригада берегової оборони Військово-Морських сил Збройних сил України вважалася однією з найкращих у Криму. «Історичний шлях 36-ї окремої бригади берегової оборони розпочався 1 грудня 2003 року, коли відповідно до Директиви міністра оборони України на базі з’єднань і військових частин 32-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних сил України почалося формування з’єднання, — згадує колишній прес-секретар бригади Владислав Селезньов (нині Владислав — речник АТО. — Авт.). — 23 лютого 2008 року особовому складу було вручено Бойовий прапор. Бригада унікальна за структурою: до її складу входили гірсько-піхотний і механізований батальйони, танковий підрозділ, самохідний гаубично-артилерійський і зенітний дивізіони, а також підрозділ бойового забезпечення, розвідувальна рота і рота снайперів».

Перший, кого розпитую про кримське минуле, — водій Роман. Старший лейтенант родом з Івано-Франківщини. Після закінчення Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного потрапив на службу в 36-у бригаду до Криму. За плечима — вісім років служби. Вагань у виборі, на чий бік переходити, у Романа не було. Каже, Військову присягу приймають один раз і на все життя. Ніхто з бійців, які зараз продовжують служити Україні, не спілкується зі своїми колишніми однополчанами-зрадниками. Мотивують тим, що з найманцями (бо ті, хто залишився в Криму служити, виявляє­ться, не приймали присяги. — Авт.) та зрадниками не мають спільних тем. Через знайомих отримують звістки з Криму. Всі військові, які залишилися служити окупантам, передислоковуються на нові місця: Чечня, Дагестан, Осетія, Далекий Схід. Росія — країна велика і має багато «цікавих» для пізнання куточків. «Коли ми їхали з Криму, до мене підійшов російський офіцер, потиснув руку, сказав, що ми — мужики, і попросив вибачення, — каже Юрій Головашенко. — А тих, хто залишився там, за людей не вважають. До них ставляться як до плебеїв».

А де м’ясо?

Прямуємо в розташування бригади. На брамі майорить прапор ВМС України. Чергове місце дислокації, яке бригада якраз починає обживати. Двоповерхові казарми потребують капремонту. На понад 200 осіб особового складу — старенька пральна машина. Бракує всього: швабр, відер, пральних порошків, мийних засобів, бойлера. Оскільки миколаївська вода з крана не придатна для вживання, бригада закуповує щодня 100 літрів бутильованої води. За місяць набігає 2400 грн.

Після ранкового шикування знайомляться з нашою “гуманітаркою”. Бригада отримала 12 пар нових тактичних наколінників та ящик засобів особистої гігієни (125 зубних щіток, зубні пасти, набори вологих серветок, ковдри, пояси після травм спини, канцтовари, медикаменти). Командир випробовує наколінники. Каже, підуть бійцям бригади, які зараз стоять на блок-постах вздовж усього кордону на півдні. Медична аптечка знаходить своє призначення в машині комбрига. З інтересом бійці читають вітальну листівку від Ніни Сахно, яка передала її разом із засобами особистої гігієни в межах акції. Підполковник Головашенко розпоряджається знайти гарні рамки та виставити привезені листи на загальний огляд.

Їдальня нагадує піонерську радянських часів. На обід — гречаний суп, каша з елементами м’яса та компот. На вечерю — каша з залишками курятини та чай. Хліб з маслом, яке на смак нагадує більше маргарин. При вході в їдальню висить плакат з нормами харчування військовослужбовців Збройних сил, затверджений постановою Кабінету міністрів Украї­ни від 29 березня 2002 року №426. На добу на одну людину розраховано 200 г м’яса, 150 г риби, 120 г круп. Та в тарілках на обіді та вечері була лише каша, практично без м’яса. За залишками шкірки та кісточками можу здогадатися, що це була курятина. Але де ж прописані у нормах 200 грамів? Південь, літо, а на столах ані овочів, ані фруктів. І тут зрозуміла, що моя «підопічна» бригада з радістю прийняла би ящик капусти, огірків, помідорів та фруктів.

На тобі, небоже, що мені негоже

Особовий склад 36-ї бригади працює на розвантаженні техніки з платформ. Автомобілі, які прибувають до Миколаєва з Криму, пограбовані, побиті, понівечені. Мене везуть на колишній танкодром, який заставлений «металобрухтом» різних розмірів. Саме металобрухт, адже більшість техніки не підлягає відновленню. Дмитро Кошевий, начальник групи регламенту та ремонту, водить між рядами та пояснює:

— Техніку знімаємо з допомогою тягача. Вона не функціонує: приходить без акумуляторів та двигунів. Колеса спущені, а то й прибиті до платформи. Ось

КамАЗ з Перевального. В Криму його тримали в ідеальному стані. Зараз бачите, в якому він жахливому стані.

«Урал» зі спущеними колесами та розбитими вікнами. Машину притягнули на платформі, ніякого начиння вже немає. Новенький КрАЗ. Видно, все, що не могли зняти, російські вандали вирішили поламати: висять виламані двері, колеса відсутні. Вражає УАЗик, який так і не «пішов» своїм ходом та досі стоїть на платформі: побитий, іржавий, вивернуті сидіння, без коліс, про фари нагадують порожні місця. Дмитро Ставнійчук, т.в.о. начальника автомобільної служби 36-ї бригади, каже, що в Криму вся техніка була на ходу. Нині ж її повертають у понівеченому стані.

У робочому стані повертають лише старі танки і бронемашини, яких немає на озброєнні в Росії та немає де ремонтувати. Наразі повернули 40 танків Т-64 харківського виробництва, БМП-1, БРДМ-2, БТР-70 та інші машини 70-80-х років випуску. Нині танки відремонтовані та готові до бою. Машини новішого випуску, як бронетанкового, так і ракетно-артилерійського озброєння (БТР-80 і БМП-2), що пройшли капітальний ремонт вже в Україні, а також зенітно-ракетний комплекс, залишаються на окупованій території.

«У якому стані техніка завантажувалася, ніхто сказати не може, тому що під час завантаження не було представника України, — каже Володимир Дудар. — Чи вона завантажувалася на станцію без двигуна, чи двигун був знятий вже під час руху по території Криму, теж ніхто сказати не може. Але зняти двигун під час руху потяга дуже складно. Тому, швидше за все, зняли в Криму. Це звичайна крадіжка».

Середній ремонт однієї машини і капітальний ремонт двигуна в ремонтному полку обходиться державній скарбниці приблизно в 12 тисяч гривень, хоча такі ж послуги на заводі-виробнику обійш­лися б бюджету набагато дорожче — у 86 тисяч. Зважаючи на те, що російська сторона часто повертає техніку вже у вигляді металобрухту, на її відновлення не будуть затрачатися кошти. Понівечену техніку утилізують.