У «Щит» хочуть ті , хто йшов на народ з мечем

На зміну скомпрометованому «Беркуту» повинні прийти загони правоохоронців з іншою філософією поведінки. Вони повинні стати надійним щитом в обороні закону і ні в якому разі не бути репресивним інструментом. За словами міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, такі підрозділи з'являться вже в найближчий тиждень-два. Однак, незважаючи на гучні декларації про люстрацію в міліцейських лавах, існує небезпека, що в нові правоохоронні структури ( за даними « ВЗ», вони будуть називатися «Щит» ) пройнятий старі заплямовані кадри.

На такі підозри наштовхують туманні події навколо колишнього львівського « Беркута». Незважаючи на публічні твердження про неучасть у побитті людей, про « перебування у резерві », незважаючи на театральне стояння на колінах, кілька десятків його бійців і командирів брали безпосередню участь у розправі над Майданом. Зокрема, під час « генерального » штурму 20 лютого, коли головну площу столиці топили в крові. Тепер ці « невинні овечки » без докори сумління корчать із себе мало не героїчних левів, роздають « патріотичні » інтерв'ю. Кажуть, совість у них чиста. І що не проти приміряти нову форму.

Це викликає обурення у чесних правоохоронців, які цього підрозділі є. Один з них ( назвемо його Петром — не вказує своє прізвище, бо боїться, щоб « колеги " не спалили квартиру), розповів автору цих рядків :

— У революційний Київ бійці львівського « Беркута » їздили в два етапи. Під час другої «відрядження», починаючи з 14 січня, в столиці було 130 осіб. Деякі, побачивши, що їх кидають проти мирних протестантів, звільнилися зі служби ще в січні. Інша частина написала заяви про відхід у середині лютого, дізнавшись про заплановане штурмі Майдану. Хто відправився в Пущу — Водицю, хто спалив одяг, зник серед київської рідні. Решта — людина 40-50 на чолі з командиром батальйону підполковником міліції Ростиславом Пацеляком та його заступником з кадрів підполковником Мироном Процишин — вирішили «проти екстремістів стояти до кінця». Брали участь у придушенні опору майданівців, про що з жахом тієї ночі спостерігав весь світ. Стояли в перших рядах, намагалися « дотиснути » людей. Злочинну « вахту » несли десь 14 годин без перепочинку. Через фізичного і морального виснаження не могли тримати щитів. Доказом того, що львівські « беркути » воювали з народом, є вогнепальні поранення, з якими лежать в київському госпіталі. Один поранений у живіт, три — в ногу, один — в руку, багато хто має інші рани і травми. Зрозуміло, під час чергування в Адміністрації президента такого заробити вони не могли...

Наш співрозмовник згадує: аби замаскувати присутність львівських «беркутівців» у центрі Києва, у двох їхніх автобусах поміняли номери — на київську та івано-франківську реєстрацію.

Підполковник Пацеляк і його соратники, каже Петро, почали драпати лише тоді, коли побачили, що Майдан перемагає. Тоді й переметнулися по інший бік барикад.

Згадайте, як мужньо вчинило керівництво і бійці тернопільського «Беркута»: разом з командиром заявили, що не воюватимуть проти народу, організовано сіли в автобус і поїхали додому. У Тернополі привселюдно вибачилися перед громадою і стали на її захист. А наш командир вчинив підло. Сам утік, кинувши підлеглих напризволяще, тож бійці, наражаючи своє життя на небезпеку (не дай Бог було тоді потрапити під гарячу руку майданівців), змушені були добиратися додому хто як міг, хто в чому. Деякі позичали у товаришів одяг. Замовляли з Києва таксі, щоб безпечно прибути до Львова. На зворотній дорозі один із «беркутівців» на ім’я Роман загинув під колесами машини…

У «беркутівців» багато інших запитань до свого колишнього командира. Зокрема, фінансових. За час півторамісячного «відрядження» до Києва їхні колеги з інших областей отримали по 10-15 тисяч грн. платні. Львівським же бійцям їхній командир видав на руки лише по дві тисячі. Решту, казав, виплатить після повернення на базу у Львові. Досі не отримали. Сума «завислих» коштів вимірює­ться не одним десятком тисяч гривень.

Нині пан Пацеляк і його заступники складають списки тих, хто «працюватиме на Україну» у новому формуванні «Щит». Підбирають туди наближених до себе людей. Привілеями користуються ті, що були з ними «до кінця». Тих, хто «багато говорить», або вчинив демарш і ще на початку Майдану демонстративно пішов з «Беркута», до уваги не беруть. Одним з перших покинув «Беркут» після першого, січневого, розстрілу майданівців спецназівець із 24-річним стажем капітан Ярослав Яйко. Йому у батальйоні навіть не хотіли видати особистих речей. Казали: ти нас зрадив! Де тоді був патріотизм командира батальйону?

Щоб заробити бали у нової влади, підполковник Пацеляк «рекомендує» колишнім «беркутівцям» скластися і відкупити машину киянина Ярослава Гончара. Її вони розтрощили на вулиці Богатирській у Києві 19 січня під час полювання на автомайданівців. Багато хлопців кажуть, що не мали до цього відношення, бо перебували у Львові. Не мають і грошей для компенсації. Зрештою, якщо підполковник Пацеляк бачив такий бандитизм, то чому не спинив своїх підлег­лих? Виходить, він є співучасником цього погрому…

Серед колишніх бійців «Беркута» ходять такі розмови: щоб загладити вину, підполковник Пацеляк сам міг би відкупити знищений автомобіль автомайданівця. Статки у командира є. Інакше за два останні роки не придбав би дві іномарки вартістю 35-40 тис. доларів кожна. Будує хату…

Досі залишається загадкою пожежа на складі зброї львівського «Беркута», під час якої загинуло двоє молодих людей — Назар і Роман. З відома керівництва батальйону тут намагалися знищити зброю, щоб вона не дісталася Самообороні Майдану. Але вибух стався значно раніше, ніж планували. Внаслідок цієї некоординованості у небезпечну зону потрапили люди, які не підозрювали, що з ними можуть так учинити — на них впала стіна.

Рядові «беркутівці» кажуть, що з боку начальства був замисел всю вину за вибух перекласти на «самооборонців». Але вони на територію батальйону не заходили. МЧСники, які проводили розслідування, встановили, що зовнішнього проникнення на склад зброї не було…

Зрештою, навіщо було нищити військове майно? Якщо у керівництва «Беркута» були якісь сумніви, можна було (як це зробили у райвідділах міліції) запросити протестувальників на територію батальйону, опломбувати зброярню, виставити спільну охорону…

Разом з іншими людьми екс-бер­кутівець хоче справедливості. І не хоче, щоб до влади знову потрапили ті, яких Іван Франко називав фарбованими лисами.

Ростислав ПАЦЕЛЯК, екс-командир львівського «Беркута»

У розгоні Майдану ми участі не брали. Я разом з Луценком на Майдані виступав. 18 лютого ми почали роз’їжджатися звідти. Нікого ми не били. Нікого не придушували. Ми були у резерві. Нас кидали по різних об’єктах. Ми стояли ззаду за військами… Щодо грошей — все це брехня. Давали премії до Дня міліції, до дня «Беркута». Точної суми не пам’ятаю. Більше нічого не давали…

Хати я не будую. Живу у трикімнатній квартирі. У мене троє дітей. На рахунок іномарок… Машину, про яку йдеться, узяв у кредит. Щомісяця сплачую 2136 грн. Не чув про жодне формування «Щит». А щодо моєї роботи у новій структурі вирішуватиме новий начальник обласного управління міліції. Нехай інші оцінюють мою роботу. За два з половиною роки я збудував три спортзали, зробив євроремонт у триповерховій казармі. І вигнав певну кількість людей, принципів роботи яких не поділяв…