Який сенс міняти шило на мило, тобто Азарова на Арбузова?

У вівторок, 18 лютого, на 22-й день після відставки Миколи Азарова, в український парламент з офісу президента може надійти подання на призначення нового прем’єр-міністра, 15-го за часи Незалежності. Більш ніж очевидно, що у крісло, яке донедавна займав одіозний голова Партії регіонів, сяде інша креатура цієї політичної сили. З чуток, що просочилися у пресу, стало відомо, що кандидата збираються обговорити на зборах фракції ПР о 8.30, перед ранковим засіданням Верховної Ради. Поки що ім’я претендента Банкова тримає у таємниці. Не тільки від журналістів, а й від своїх депутатів. Не всі «регіонали» готові покірно натиснути зелені кнопки своїх депутатських пультів за будь-кого з тих, на кого своїм перстом вкаже Банкова. З непокірними слід «попрацювати»…

Так чи інакше, на цьому тижні Україна отримає новий уряд. До цього президента підганяють кілька «батогів». У державній скарбниці свище вітер, паніка у канторах, країна на грані дефолту. Нові позики іноземні кредитори — чи то Москва, чи то Брюссель з Вашингтоном — готові дати лише за умови, що в Україні буде не «виконуючий обов’язки», а повноцінний Кабмін. Європа хоче ще, аби він мав реформаторську програму виходу з кризи.

Вибрати очільника виконавчої влади — завдання не з простих. Він повинен стопроцентно влаштовувати президента, зокрема, не думати про власне балотування на виборах. Цей кандидат має задовольняти і олігархічне оточення з його апетитами. А ще — не викликати відрази у Кремлі і Білому домі. І що точно — не дратувати Майдан. Бо «Азаров-2» здатен ще більше підвищити градус невдоволення революційної вулиці, радикалізувати її. Наслідки непродуманого призначення можуть виявитися плачевними для Банкової.

За останні два тижні назбирався цілий пасьянс із потенційних ходоків у прем’єри. У цьому переліку — керівник Адміністрації президента Андрій Клюєв, перший віце-прем’єр Сергій Арбузов, віце-прем’єр Олександр Вілкул, міністр юстиції Олена Лукаш, «паливний» міністр Юрій Бойко, народні депутати Сергій Тігіпко і Анатолій Кінах. Серед можливих господарів урядової будівлі на Грушевського експерти також обережно називали ім’я Віктора Медведчука. На його кандидатурі може наполягати Кремль, хоча, всім зрозуміло, що цей висуванець тільки докинув би сухих дровець у багаття нинішнього протистояння…

Кажуть, кандидатуру Арбузова забракувала Москва. Можливо, там пригадали, що саме він в уряді відповідав за просування України в Європу і наївно вірив в Асоціацію навіть тоді, коли його шеф Азаров сказав про «європаузу»… З огляду на це, найбільш ймовірними кандидатами у керівники уряду називають ставленика Ахметова — Вілкула, «темну конячку», яка не встигла потрапити у резонансні скандали. Є певні шанси у Тігіпка, який особливо не ліз на рожен з опозицією і час від часу виступає таким собі опортуністом у лавах ПР. Прем’єрські надії може плекати Бойко, якого, попри звинувачення у корупційних оборудках, все ж вважають креативним менеджером. Про Кінаха (був прем’єром після Ющенка) згадали, радше, для годиться, щоб показати, яка широка палітра «професіоналів» у Януковича. Кінах давно уже «не тягне». А Лукаш, яка виплила в останній день з її вузькою спеціалізацією, виглядала б «весільною генеральшею»…

У пік політичної кризи Банкова вдалася до нестандартного кадрового ходу. Швидше за все, задля політичних «понтів», президент запропонував очолити уряд голові політради партії «Батьківщина» Арсенію Яценюку (тоді ж Віталія Кличка сватали у гуманітарні віце-прем’єри). Обидва відмовилися. Яценюк готовий був взяти повну відповідальність за стан справ у країні за умови, якщо опозиції дадуть можливість самостійно, без «порад сторонніх», формувати урядову команду (саме під такий уряд Захід обіцяв більш ніж 15 млрд. доларів допомоги). У крайньому випадку, Яценюк приставав на те, щоб опозиція у «компромісному» уряді контролювала силовий і фінансовий блоки в уряді. На такий «шантаж» Банкова не погодилася — бо крапка на дерибані державних коштів і правовому свавіллі означала б, що Януковичу у 2015 році йти на вибори нема чого…

Подейкують, що, аби постати перед світом таким собі «голубом миру», Янукович міг би віддати посаду прем’єра Петру Порошенку (позафракційному, але водночас опозиційному). Але проти того начебто запротестувала Москва.

Тож Янукович робитиме ставку на своїх, «регіональних». Але хіба він не розуміє, що ця його затія здатна розбурхати Майдан, спровокувати нові блокування і захоплення? Майданівці не раз казали: не для того ми тут три місяці стоїмо, щоб усе повернулося на круги своя. Який вихід? Якщо президент боїться віддавати Кабмін опозиції, то міг би погодитися на аполітичний, так званий технічний уряд, завдання якого витягувати країну з ями. Це вгамувало би пристрасті. Позитивно було б сприйнято за межами країни. І дивись, чого доброго, повернуло б йому, Януковичу, частину розтриньканої довіри.

Аналітики не виключають, що за такого «технічного» прем’єра може віддати голоси і опозиція — в обмін на підтримку голосування про повернення до Конституції 2004 року. Голосування за ці два питання в одному пакеті може відбутися у найближчий четвер.

Коментарі для «ВЗ»

Олександр ПАЛІЙ, політолог

Янукович пропихатиме свого, не опозиційного кандидата. А оскільки Партія регіонів і корупція є невіддільними, то прем’єр від ПР — це продовження занепаду. Оптимальним главою уряду міг би стати Порошенко — він і компетентний, і компромісний. Але Янукович боїться його як конкурента, тому навряд чи висуне…

Богдан ДАНИЛИШИН, колишній міністр економіки

Кандидатури, яка об’єднала б усіх, немає. Час, який залишився до президентських і, можливо, парламентських виборів мав би бути використаний всіма політичними силами України для модернізації країни і проведення реформ. Має бути знайдено консенсус між політичними елітами: Україна — одна на всіх, і люди в ній — такі, які є. Якщо консенсусу не буде знайдено — гору візьме вулиця. Треба знати, чого ми хочемо: просто змінити владу — як це було в 2004 році, чи змінити базис подальшого розвитку країни. Зміна прізвищ у владі, одних олігархів на інших, нічого Україні не принесе. Надбудова у вигляді нової Української держави, яка закладена на старому радянському фундаменті, прогнила наскрізь, і її косметичний ремонт тільки відтягне агонію на деякий період. Змінювати потрібно все — від Конституції до системи планування території країни. Має бути оновлена вся управлінська еліта на всіх рівнях...

Олексій ГАРАНЬ, професор Києво-Могилянської академії

Один із сценаріїв формування уряду — повернення до конституційної реформи 2004 року. Тоді Кабмін стає відповідальним перед парламентом, тоді можливе створення «технічного» чи «професійного» уряду, Уряду народної довіри, про який говорила група «Перше грудня». Це був би компромісний варіант. Але виглядає, що влада цього не прагне. А будь-який інший уряд, сформований за нинішнього конституційного дизайну, буде урядом Януковича. Не буде Захарченка, Табачника, але суті це не змінить… Політична криза не вирішується. Це означає, що ситуація може вибухнути у будь-який момент — не знати коли і не знати як. Це робить становище неконтрольованим, робить неминучим подальше загострення…