Українська влада хоче підзаробити на заробітчанах...

У дні, коли у Львові збиралися представники українських громад з багатьох країн світу, частенько цитували Тараса Шевченка. У Тараса Григоровича можна знайти рядки на всі явища нашого сьогодення. Був, скажімо, круглий стіл з проблем освіти. Будь ласка, епіграф: “Якби ви вчились так, як треба...”.

Я був на засіданні круглого столу з питань трудової міграції у рамках 4-го конгресу української діаспори, організованого Міжнародним інститутом освіти, культури і зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”. У програмці — Тарасові рядки з “Розритої могили”: “Сини мої на чужині, на чужій роботі...” Чи зміг би Тарас Григорович уявити, що на 22-му році Незалежності сини його будуть так прагнути “чужої роботи” і заробляти значно більше, аніж на своїй рідній землі...

Точної цифри, скільки ж українців стали заробітчанами або назавжди покинули Україну від 1988 року (саме під час горбачовської відлиги розпочався масовий виїзд українців за кордон), ніхто точно не знає. Називають 5-7 мільйонів. Не підлягає сумніву, що їх найбільше у Росії, понад 40 відсотків усіх заробітчан. Відіграють певну роль фактори територіальної близькості, знання російської мови, слов’янський менталітет... Якщо говорити про заробітчан з Галичини, то найбільше їх вабить Польща, Чехія, Словаччина, Італія, Іспанія, Португалія... Хоча і Росія їх не лякає...

Трудові мігранти і національна діаспора — найбільші інве-сто-ри для України. За даними Нацбанку України, у 2012 році вони переказали у нашу країну 7,5 мільярда доларів США. Це перевищує суму прямих інвестицій в Україну усіх зарубіжних фірм. За дослідженнями Інституту демографічних та соціальних досліджень НАН України, заробітки наших громадян за кордоном у середньому у три рази вищі, аніж були у них вдома. Видається, що це занижений показник. Наші люди звикли прибіднятися. 25 серпня на паркані собору Святого Юра з вулиці Листопадового Чину з’явилося оголошення: “Йде набір бригади на будови Москви. Місячний заробіток — від 2 тисяч у.о. Житлом забезпечують...”. А що, у Львові нічого не будують? Житло будують. Але мало хто його купує...

Під ЧАС круглого столу голова Міжнародної громадської організації українців “Четверта хвиля” Валерій Рябенко почав бити на сполох щодо намірів уряду накласти 15-17-відсотковий податок на кошти, зароблені за кордоном і надіслані своїм сім’ям заробітчанами і тими, хто постійно проживає за кордоном. Це було б подвійне оподаткування. Адже заробітчани, які працюють легально за кордоном, вже сплатили податки. Пан Валерій вдало пожартував: “Якщо я віддаю зарплату дружині з рук в руки, то чи повинен я знову платити податок?” Попри це, Валерій Рябенко визнав, що за його спостереженнями більшість наших заробітчан працюють нелегально, і на це є чимало об’єктивних причин. І навіть з огляду на це держава не повинна накладати такий високий податок на кошти, зароблені тяжкою працею в іншій країні.

З уст колишнього заступника міністра закордонних справ України Валерія Чалого керівники організацій трудових мігрантів довідалися, що кілька днів тому почала діяти ухвала Нацбанку України, відповідно до якої усі грошові закордонні перекази переводяться у гривні за офіційним курсом...

Болючою проблемою залишається соціальна незахищеність наших заробітчан. Лише з кількома країнами Європи укладені міждержавні угоди. На думку радника Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України Олени Малиновської, при підписанні Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом має бути окрема ухвала про врегулювання усіх аспектів правового і соціального захисту наших трудових мігрантів у країнах Європи. Як приклад, гідний наслідування, Олена Анатоліївна навела Філіппіни. Кожен заробітчанин з цієї країни, заплативши щороку 25 доларів, має повний пакет соціальних гарантій.

Чи ПОВЕРТАЮТЬСЯ українські заробітчани в Україну? Дехто повертається. За спостереженнями керівників організацій трудових мігрантів, економічна криза від 2008 року найменше зачепила саме українців. У наших заробітчан добра репутація насамперед в Італії, Іспанії, Португалії, Греції, де переважна більшість мужчин працюють у будівництві, а жінок — у домогосподарствах. Олег Гуцько, голова Асоціації українців у Португалії “Собор”, навів такий приклад. У суботній школі на околиці Лісабона у 2011 році навчалося 30 дітей українських заробітчан. 2012 року на десять дітей поменшало. Але це не означає, що усі їхні батьки повернулися в Україну. Трудова міграція стала більш рухливою. Заробітчани з Португалії їдуть, скажімо, до Італії, з Італії до Німеччини, Англії, Франції, а хтось ще далі — у Канаду, США... Риба шукає, де глибше, а людина — де краще... Розвинуті країни не можуть обійтися без мігрантів з огляду на демографічну кризу, низьку народжуваність. Наші заробітчани і надалі матимуть там переваги перед трудовими мігрантами з Азії, Африки, Латинської Америки.

Все більше і більше наших заробітчан прагнуть стати громадянами зарубіжних країн, вдосконалюють іноземні мови, перевозять до себе свої сім’ї, віддають дітей у місцеві школи. І знову Тарас Григорович: “Чи ми ще зійдемося знову? Чи вже навіки розійшлись?”...