«22 роки ми все ще є незалежною державою»

22 роки тому, як картковий будиночок, розпався “великий і могутній” Радянський Союз. Україна стала державою. Самостійною. Але чи самодостатньою? Здається, маємо усі атрибути незалежної країни: прапор, герб, кордон, державна мова... Але досі не почуваємося незалежними.

22 роки для держави — досить юний, навіть дитячий вік. І як кожна дитина чи підліток, Україна переживає “хвороби росту”. Напередодні Дня Незалежності “Високий Замок” поцікавився у експертів, з якими найболючішими проблемами за ці роки стикалася наша держава і що маємо нині?

Андрій НОВАК, голова Комітету економістів України:

«Захід нам не допоможе. Все у власних руках»

— Враховуючи наше історичне минуле, сьогодні можемо пишатися лише фактом, що 22 роки все ще є незалежною державою. Бо як з економічної, так і з гуманітарної точки зору, не можу сказати, що Україна є повноцінною державою, а українці — політично повноцінною нацією. Cьогодні фактичний ВВП України у фізичному вимірі виробництва товарів і послуг становить всього 50% колишньої економіки УРСР станом на 1990 рік…

За 22 роки Незалежності маємо фізичне знищення населення більш як на 6 мільйонів осіб — з 52 млн. колишніх до 46 млн. теперішніх. За оцінками ООН, ще понад 6,5 млн. українців перебувають поза межами батьківщини на заробітках. Тотальна більшість їх асимілюється там, і вже не будуть українцями, не будуть ними їхні діти і внуки. Відтак на території України нам не варто шукати більше, ніж 40 млн. українців. І це також один з підсумків 22-х років Незалежності.

Незважаючи на все це, все одно зберігаю оптимізм. Україна є найбагатшою країною Європи — за наявністю ресурсів. Але, на жаль, за рівнем життя є державою №2 в Європі (знизу). Така різниця між найбагатшими ресурсами і найнижчим рівнем життя полягає в абсолютній неефективності економічної політики. За 22 роки вона була відсутня як така. Надбагаті ресурси не вміємо використовувати на благо всього народу. Можу авторитетно заявити: для того, щоб вивести вітчизняну економіку на динамічний шлях розвитку, потрібно не більше 2-3 років. За цей час можемо досягти темпів росту, які демонструє Китай.

— Ці три роки мала у своєму розпорядженні команда Віктора Януковича. Вона заявляла, що до влади прийшли прагматики, господарники. Чому не видно цього стрибка «українського тигра»?

— Треба поменше реагувати на популістські обіцянки, особливо ті, які звучать під час виборчих кампаній. За 22 роки жодна політична сила, жоден політик не показали позитивних результатів для розвитку країни. Була надія на так звану команду промисловиків, яку нібито уособлює в собі правляча партія. Але ця команда не розуміє самих механізмів роботи ринку, ролі держави у ринкових відносинах, не має уявлення, як проводити ефективну економічну політику для країни. Більше того, останні півтора року спостерігається тенденція, коли не тільки іноземний, а (що найгірше) вітчизняний бізнес займається лише тим, що виводить капітал і виробничі потужності з України. Українські бізнесмени не вірять, принаймні, на найближче майбутнє, у розвиток вітчизняної економіки.

— На листопад прогнозують підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Чи здатен цей зовнішній імпульс розбудити наше економічне «сонне царство»?

— П’ять років тому у нас були ілюзорні надії на такий поштовх, пов’язували його із підписанням угоди із Світовою організацією торгівлі. Особливих результатів не маємо. Належність до цивілізованих організацій типу СОТ, ЄС є лише додатковими можливостями, а не гарантіями, що хтось будуватиме нам Україну. За правильно поставленої роботи місце України бачу у першій п’ятірці європейських економік.

— Останнім часом великий інтерес до нас виявляє північний сусід…

— Останній торговельний конфлікт з Росією є відповіддю на політичний процес, який має великі шанси відбутися — підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Російська Федерація занепокоєна тим, що з її орбіти сходить Україна, без якої Митний Союз із геополітичного проекту перетворюється на геополітичний пшик. Кремль це добре розуміє. І в разі провалу його останньої політичної ініціативи під назвою «Митний Союз» всі наступні схожі політичні ідеї на пострадянському просторі сприймати серйозно не будуть. Усвідомлюючи це, Російська Федерація так активно тисне на найболючіше місце української влади — на економіку. Але я так розумію, що наше найвище політичне керівництво прийняло рішення про європейський напрямок…

— Чому це рішення ухвалила політична сила, яку вважали проросійською?

— Прийнято воно з причин первинних економічних потреб. Цей інтерес проявляється у тому, що лише на Заході є реальні, «живі» гроші, які так потрібні Україні. Гроші, які не супроводжуються політичними обов’язками, які накладають завжди на нас при взаєминах з Росією.

Такий первинний економічний інтерес полягає і у потребі наших бізнесменів-олігархів, які володіють промисловістю, робити свої підприємства більш конкурентними. Для цього потрібні інвестиції, передові технології — вони також на Заході.

Наші олігархи, політичні лідери забезпечили запасні аеродроми для себе, дітей і внуків — і ці «аеродроми» в Європі, а не десь у Підмосков’ї. В Європі наші бізнесмени купили маєтки, їхні діти здобувають освіту в європейських навчальних закладах.

Цей первинний економічний інтерес із трьох чинників — державного, корпоративного, особистого — скеровує нашу владу, а разом з нею і всю країну в європейському напрямку. У цьому, можливо, є наше спасіння. Але це ще не гарантія економічного розвитку. Потрібна вміла, ефективна економічна політика, якої, на жаль, у нас немає досі.

Володимир ПАВЛІВ, публіцист:

«Може, спробувати варіант федеративного устрою?..»

— Виглядає на те, що Україна зараз є менш самодостатньою, ніж була 10-15 років тому. Наша держава залежна від сильних політичних впливів інших держав. Залежна від допомоги закордону — в тому сенсі, що закордон дозволяє нашим громадянам їхати до них і якось заробляти собі на життя, бо їх рідна держава не в стані цього зробити. Важко назвати таку державу самодостатньою.

Але, з іншого боку, є ж такі країни, наприклад, у Латинській Америці, де живе п’ять відсотків супербагатих людей, всі решта на них працюють. Якщо брати у цьому сенсі, то, може, Україна відбулася, може, вона має бути країною Третього світу…

Українська держава за 22 роки не виправдала свого існування. Тобто її існування не виправдало тих надій, які покладали на неї цілі покоління українців — і в Західній Україні, і в Центральній. Всі сподівалися: якщо буде своя держава, житиметься краще. Однак багатьом людям жити стало гірше, ніж раніше.

З іншого боку, Незалежність дала ту свободу, якої не мали раніше за Радянського Союзу. Кому не подобається Україна, може виїхати куди-небудь і там жити, заробляти, відпочивати.

Україна як держава не відбулася. Не виправдала очікувань. Тому ніяк її не можна назвати самодостатньою.

Рецепти «одужання» є різні. Той, який я популяризую, — перетворення України на федеративну державу. Головне завдання України сьогодні, щоб побороти корупцію, невігластво, безвідповідальність — позбавити центральну владу максимуму повноважень. Ця влада безсовісно зловживає на шкоду громадянам, на шкоду державі. Повноваження центральної влади треба віддати у регіони. Такі варіанти бачимо в Європі, у тих же Сполучених Штатах. Якщо Україна не справджується як соборна держава, як держава єдина (бо немає єдиної української нації), тоді потрібно спробувати варіант федеративного устрою.

— Чи немає в цьому загрози розколу держави?

— Така загроза є меншою, ніж та загроза, перед якою стоїть зараз Україна — небезпека стати повністю керованою ззовні. Значно більшою загрозою, ніж федерація, є перетворення держави на олігархат колумбійського типу.