Обережно, влада зачиняється!

Скільки владні глашатаї не трубили про ухвалені Верховною Радою прогресивні закони, які буцімто сприятимуть доступності і прозорості інформації про можновладців, відкритішими чиновницькі кабінети від цього не стали. Відмітилися правильними законами для європейської галочки, а далі можна їх або тупо ігнорувати (просто не виконувати), або «вишукано» (ухваливши парочку-другу рішень, які гаситимуть невигідні норми). Торішнім вердиктом Конституційного Суду, який, по суті, благословив недоторканність інформації про чиновників, борці за «прозорість» не обмежилися. У Верховній Раді вже зареєстрований законопроект «регіоналки» Олени Бондаренко, у разі ухвалення якого чиновникам навіть за свої загадково зниклі дипломи виправдовуватися не доведеться.

Поки запропоновані Бондаренко зміни до Закону «Про інформацію» чекають своєї черги у парламентських стінах, скандальне рішення Конституційного Суду вже рік охороняє чиновницький спокій. Нагадаємо: у січні 2012-го за зверненням Жашківської райради служителі конституційної Феміди розтлумачили, що треба розуміти під конфіденційною інформацією. Постаралися так, щоб під грифом «цілком таємно» можна було б приховати ледь не будь-які відомості про чиновників — від родинних зв’язків до судимостей.

Усе, що невигідно виставляти напоказ, можна прикрити недоторканністю особистого життя. А за посягання на цю недоторканність у Кримінальному кодексі стаття передбачена — із покаранням від штрафу до позбавлення волі на п’ять років. Що це означає на практиці, дехто з журналістів вже встиг на собі переконатися. Найсвіжіша історія — порушення кримінальної справи за фактом публікації в інтернет-виданні «Аргументы недели — Крым» матеріалу про гуртожитську реєстрацію першого віце-прем’єра Автономії Павла Бурлакова. Інформацію про те, що за урядовцем, який роз’їжджає на дорожезному «Лексусі», числиться кімната в обшарпаному гуртожитку (хоча VIP-мешканця там ніхто із сусідів жодного разу не бачив), Бурлаков розцінив як розголошення конфіденційної інформації. У журналістів видання — своя правда. Кажуть, кримчани мають право знати, як і за чиї кош-ти вирішилося квартирне питання приїжджих чиновників (два роки тому після свого призначення Бурлаков перебрався до Криму зі столиці). Журналістською відповіддю на порушення кримінальної справи стала заява до міліції про розшук першого віце-прем’єра. «Ми довго переживали через «зникнення» Бурлакова з гуртожитку. І ось вирішили звернутися до міліції», — зі сарказмом зауважили «заявники»...

Посилаючись на сумнозвісне рішення КС, допитливих куди подалі відряджають — як у чиновницьких кабінетах, так і у судах. Вирішили журналісти каналу СТБ розібратися, на якій підставі чиновники поза всіма встановленими нормами і правилами отримали квартири у Деснянському районі столиці. Надіслали запит в рай-адміністрацію й отримали відповідь «не положено». Мовляв, запитувана інформація охороняється рішенням Конституційного Суду і Законом «Про захист персональних даних».

З того ж репертуару — судовий позов журналіста «Української правди» до Вишгородської районної держадміністрації. Чиновники відмовилися надати інформацію, за яку суму Віктор Янукович «приватизував» має-ток у «Межигір’ї». Своїм рішенням суд виправдав відмовників, видавши суспільно значиму інформацію (яка в принципі не може бути закритою) за приватне життя президента.

Таємною, виявляється, є навіть інформація про депутатських помічників-консультантів. Її у Верховній Раді не розсекречують, теж посилаючись на розтлумачену Конституційним Судом конфіденційність. І плювати вони хотіли на Закон «Про доступ до публічної інформації».

Та який там доступ, коли стараннями «регіоналки» Бондаренко «опечатати» від сторонніх очей намагаються дані не лише про адресу, а й про освіту, сімейний стан та навіть дату і місце народження. Авторка цих «прогресивних» доповнень до Закону про інформацію запевняє, що не в інтересах політиків і чиновників старається. Про громадян, мовляв, дбає. «Гляньте, що в нас відбувається на будь-якому книжковому ринку великого міста — чи це Одеса, чи Київ, чи Донецьк, Харків або Львів. Можна прийти й у вільному доступі купити за 10, 20, 40 гривень будь-які бази персональних даних: чи податкову, чи дані, які зберігаються в МВС, і так далі», — бідкається пані Бондаренко, розповідаючи про свої труди на благо захисту персональної інформації. Тільки після ухвалення її законопроекту ці «підприлавкові» бази точно не зникнуть. Як нікуди не подінуться і письмові банківські «допити» українців, які хочуть оформити навіть невеличкий кредит: хто чоловік (дружина), скільки часу розписані, де проживає, номер його (її) мобільного. Простим українцям бондаренківська законотворчість точно життя не полегшить. А ось, скажімо, міністрові соцполітики полегшає: «замріяній» Наталії Королевській не доведеться розповідати, куди подівся її дип-лом про вищу освіту.

Чи, може, «захисниця всея незахищених» Олена Бондаренко забула, як напередодні торішніх парламентських виборів її прізвище спливло у скандальній історії з досьє на ЗМІ, яке місцеві осередки Партії регіонів мали зібрати і надіслати у центральний офіс. В анкеті вимагали вказати «ідеологічну спрямованість журналістського колективу», наявність лояльних до ПР журналістів та навіть партійність власників і редакторів. Тоді чомусь нардеп Бондаренко не бідкалася через пряме порушення сьомої статті Закону «Про захист персональних даних», яка, зокрема, гласить про заборону обробки персональної інформації щодо політичних уподобань і членства у політичних партіях.