«Зйомки фільму були дуже нелегкими, бо кожного разу занурюєшся в той жах…»

Фільм «Сліди» української режисерки Аліси Коваленко у співрежисерстві з Марисею Нікітюк увійшов до програми Panorama Dokumente Берлінського міжнародного кінофестивалю (Берлінале), який у 2026 році відбуватиметься з 12 по 22 лютого. «Берлінале» є фестивалем класу А, тож світова прем'єра на такому визначному майданчику зможе привернути увагу світової спільноти до теми сексуального насильства під час російсько-української війни.

Авторкою фільму є Аліса Коваленко («Ми не згаснемо», «Домашні ігри», «З любов’ю з фронту»), а співрежисеркою — Марися Нікітюк («Коли падають дерева», «Я — Ніна»). Аліса Коваленко також є режисеркою, авторкою сценарію, операторкою-постановницею та однією з монтажерок фільму.

Музику до фільму написав відомий польський композитор Войцех Фрич.

Документальний фільм «Сліди» розповідає про українських жінок — від Донбасу до Херсонщини та Київської області, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, та тортури під час російської агресії і відмовляються мовчати. Через історію Ірини Довгань — колишньої полонянки, очільниці SEMA Ukraine, яка стала активісткою і документує свідчення постраждалих жінок на деокупованих територіях України, — фільм створює колективний портрет травми, водночас відкриваючи простір для надії.

Особистий досвід Ірини зробив її однією з ключових фігур у боротьбі зі злочинами російських загарбників в Україні. Після пережитого полону на сході України у 2014 році вона ​ініціювала в Києві першу зустріч жінок та невдовзі створила першу українську організацію, яку очолили постраждалі. Нині вона є адвокаткою як жінок, так і чоловіків, постраждалих від сексуального насилля та тортур під час російсько-української війни.

Героїні фільму мають різний особистий і професійний бекграунд. Ірина Довгань — в минулому економістка та власниця салону краси, Ольга Черняк — держслужбовиць районної адміністрації, Тетяна Василенко та Галина Тищенко — підприємниці, Ніна — фермерка, а Людмила Мефодіївна Мимрикова — колишня вчителька української мови та літератури, школа якої була зруйнована внаслідок бомбардувань.

«Для мене цей фільм — більше ніж фільм. Це продовження реалізації моєї ​мети, що злочинців таки буде покарано. Він не просто порушу​є оцю глобальну „тишу“, він порушує її так голосно, що я сподіваюся — ​він буде залишати по собі​ виразне і тривке відлуння​ у всьому світі. Бо після пережитого, найболючішим для мене стало саме усвідомлення того, що Росія ніколи не видасть злочинців, що вони ніколи не будуть покарані. Поступово навіть близькі люди забували про мій важкий досвід. Тільки фільм дав мені надію, що пам’ять не зникне, що наші свідчення вже закарбовані», — розповідає героїня Ірина Довгань.

«Зйомки фільму були дуже нелегкими, бо кожного разу занурюєшся в той жах… але, разом із жінками SEMA Ukraine, ми змогли подолати свій біль — заради правди, з відчуттям солідарності з тими жорстоко закатованими українськими жінками, які вже ніколи не зможуть поділитися своїми історіями. Фільм „Сліди“ для мене є документом російських злочинів проти українського народу, проти нашого існування, проти нашої ідентичності, і ми маємо дати їм відсіч. Цей фільм — наша відсіч», — каже ще одна героїня фільму Галина Тищенко.

Фільм є одночасно документом воєнних злочинів та систематичного використання сексуального насильства росією як зброї війни в Україні, а також свідченням опору та стійкості жінок, які стоять пліч-о-пліч.

Режисерка Аліса Коваленко знайома з цією важкою темою зсередини, адже сама є постраждалою від сексуального насильства, пережитого під час перебування в полоні на Донбасі на самому початку війни. Вона стала однією з перших жінок в Україні, які публічно засвідчили цей досвід, а також долучилися до спільноти постраждалих SEMA Ukraine.

«Після пережитого у 2014, я більше року мовчала і не могла поділитися цим із жодним зі своїх близьких людей, друзів, родини. У 2019 році Ірина Довгань запросила мене на першу зустріч жінок, які пережили сексуальне насильство та тортури в полоні, і незабаром ми стали першою громадською організацією в Україні, що об'єднала постраждалих від насилля та тортур — SEMA Ukraine. Ми багато говорили про різні види адвокаційної роботи, і створення документального фільму постійно перебувало у фокусі наших обговорень. Попри моє розуміння важливості цього фільму, було непросто на це наважитися. Після початку повномасштабної війни та деокупації наших територій та усіх почутих страшних історій насильства, усвідомлення важливості цієї стрічки значно переважило мої внутрішні страхи», — розповідає Аліса Коваленко.