Свої виступи українофоб Ківалов-«Підрахуй» тепер завершує вигуком… «Слава Україні!»

Йдеться про народного депутата III-VIII скликань Сергія Ківалова, махрового проросійського політика, якому як колись, за автократії, так і тепер, за демократії, привільно живеться в Україні.

Культ особи

Зайдіть на сайт чи на сторінки згаданого вишу у Facebook, Instagram (як відомо, Ківалов очолює ще й Одеську юридичну академію) — і побачите, як оспівують ледь не кожний крок цього одіозного функціонера. Звіти про освітні, соціальні чи розважальні події у цьому університеті обов’язково розпочинаються фразою «З ініціативи президента університету Сергія Ківалова…». Недавно написали, що з його ініціативи відбулася «незабутня дискотека». А коли відкривали навчальну студію на факультеті журналістики, майбутні «акули пера» влаштували своєму патрону «коридор слави», плескали майже так само фанатично, як аплодують у Північній Кореї диктатору Кім Чен Ину. Під бравурну музику Ківалов у модних штанах і кросівках (свій хлопець для молоді!) крокував у супроводі щасливого від такого сусідства ректора, наче голлівудська зірка, купався у променях софітів. Його сприймали ледь не як вождя…

Мене найбільше приголомшило, що в кінці свого «спічу» Ківалов вигукнув у зал: «Слава Україні!» Яким де циніком треба бути, щоб так безсоромно грати на святих речах!

Голосував за «диктаторські закони»

Чи заслуговує Ківалов на такі почесті від українців? Щоб дати відповідь на це запитання, доведеться дещо пригадати із послужного списку цього політика.

Чи не вперше його ім‘я облетіло всі медіа у 2004 році, коли, будучи головою ЦВК, він «не помітив» спотвореного владою волевиявлення українців під час президентських виборів — і з легкою душею готовий був «благословити» у крісло глави держави януковича. За безпринципність під час масової фальсифікації результатів голосування тодішнього голову Центрвиборчкому у народі прозвали «підрахуєм». Ківалов був одним з тих, хто своєю діяльністю спровокував Помаранчеву революцію…

Вдруге цей діяч «прославився», коли разом з іншим орієнтованим на москву політиком Колесніченком ініціював законопроєкт «Про засади державної мовної політики». Цей документ передбачав надання мовам національних меншин статусу регіональної, по суті, прирівнював російську мову до державної. Не випадково російський самодержець путін у кремлі нагородив Ківалова медаллю Пушкіна — за популяризацію російської мови. Щоправда, довго закон Ківалова-Колесніченка не протримався — після Революції Гідності його визнали таким, що суперечить Конституції, він втратив чинність.

Ківалов підтримав ратифікацію сумнозвісних «Харківських угод», «диктаторські закони 16 січня». Своє проросійське нутро вкотре показав, коли у 2018 році, у розпал російсько-української війни, голосував проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей…

Бракує критичного мислення

Попри свою антиукраїнську діяльність, Ківалов уник відповідальності, зумів втриматися на плаву. Більше того — входить до політичної еліти, має багато наукових регалій, державних нагород, є учасником багатьох урочистостей. Йому співають осанну…

Доводиться лише дивуватися, яка коротка пам‘ять у багатьох з наших людей, як вивітрилася у них здатність до критичного мислення. Особливо прикро за майбутніх журналістів, які ледь не мліли від щастя, коли побачили у своїй аудиторії колишнього «підрахуя»…

Студентам Університету інтелектуальної власності і права варто було би повчитися вмінню займати громадянську позицію у своїх ровесників із Київської школи економіки, які у кінці серпня влаштували обструкцію керівнику Офісу президента Єрмаку, засипавши його «незручними» запитаннями. Або запозичити принциповість у словацьких старшокласників, які кілька днів тому поставили на місце «зачарованого москвою» прем‘єра Фіцо — пішли геть з його виступу.