Чому б «пашу-мерседеса» не обміняти на воїнів «Азова»?

У потоці відгуків на цю подію прозвучала і вкрай різка реак­ція. Від тих, хто особисто пере­жив жах російських катівень. Йдеться про легендарного командира 1-го корпусу Нацгвардії України «Азов», колишнього захисника Маріупо­ля Дениса Прокопенка (позивний «Редіс») і журналіста, письменни­ка Станіслава Асєєва, колишнього в’язня тюрми «Ізоляція». Вони до­коряють українській владі за те, що у списку згаданої тисячі немає жодно­го «азовця» і жодного із цивільних, які поневіряються по російських тюрмах протягом довгих восьми років. Зате, за словами командира «азовців», «повернувся покидьок, який просив ножа у вертухаїв, щоб різати наших бійців»…

«Це виглядає як знущання з тих, хто четвертий рік перебуває під не­людським тиском у російському по­лоні, в найгірших умовах, — написав Денис Прокопенко на своїй сторінці у Facebook. — Знущанням з їхніх рідних, близьких і побратимів. З тих, кому да­вали гарантії, та хто має абсолют­не право бути в пріоритеті на обміни, тому що вони вийшли в полон не за власним бажанням, а за наказом ви­щого командування».

Своєю чергою, Станіслав Асєєв за­значив: «Відбувся заключний етап ве­ликого обміну полоненими — і у ньому немає жодного із цивільних, які си­дять ВІСІМ років… Не знаю, чи є в іс­торії цієї війни за 11 років хтось, хто сидить довше. І не хочу порівнюва­ти кількість страждань полонених: це неможливо ні з об'єктивного, ні з мо­рального боку. Але термін полону — це об'єктивний критерій, і якщо держава забирає цивільних (а вона їх забирає) — абсолютно неприпустимо не зважа­ти на тих, хто сидить довше за всіх.

Ці люди на 32-й зоні для росії - ніх­то. Тому тут питання в іншому — чи є вони кимось для своєї держави?".

Станіслав Асєєв з гіркотою зазна­чає: «Список заручників, який я пе­редав президенту Зеленському ще в січні 2020-го — так і залишився спис­ком…».

Такі ж докори владі адресує і Де­нис Прокопенко. «Я ніколи не повірю в маячню про те, що єдина причина відсутності „азовців“ у більшості об­мінів — це небажання росіян віддавати їх. Якби це було так, ані я, ані інші бій­ці „Азову“ не повернулися б з полону. Причина в іншому… Якщо напрацьо­ваний механізм перестає працюва­ти, щораз очікувати іншого результа­ту — безумство. Необхідно змінювати тактику».

«Редіс» закликає запропонува­ти росіянам для обміну когось іншо­го, «хто для них важить більше, ніж омський контрактник» — Україна за­бита російською агентурою під саму зав’язку. Мовляв, про це прекрас­но знають компетентні органи, яким просто потрібно дати команду…

На переконання командира «азов­ців», «обмінним матеріалом» могли б стати «попи з московського патріар­хату, які відкрито працюють на росій­ські спецслужби». «Не зайвим було б спробувати пропрацювати питан­ня участі України в процесах обмінів між західними союзниками та росія­нами. Україна має унікальний досвід, має знання та дорогоцінну для всьо­го західного світу інформацію. І це теж може бути нашим обмінним фондом», — додає «Редіс».

Нагадаємо, коли у травні 2022 року після 86 днів оборони Маріуполя його захисники опинилися у безвихідно­му становищі, президент Зеленський дав їм наказ «евакуюватися» (інши­ми словами — здатися ворогу), пообі­цявши, що про них не забудуть, що їх обов’язково визволять з полону… За різними даними, до рук окупантів по­трапили близько 800 «азовців». Після складних міжнародних переговорів у вересні 2022-го на волю вийшли 108 військовослужбовців полку «Азов», серед них — його командири. Щоб до­могтися цього обміну, Україна, крім чужоземних військових, віддала росії кума путіна — медведчука. А далі про «азовців» наче забули…

А соратників медведчука в Україні, на жаль, не перевелося. Є через що взяти їх за шкірку. То у чому ж річ, високопосадовці? Ви обіцяли бороти­ся за наших героїв, запевняли, що ви­зволите їх. Тож борітеся! Не розчаро­вуйте своїх громадян, які шість років тому так повірили вам…

Думка з приводу

Андрій РЕВА, міністр соціальної політики України (2016−2019 рр.)

За всієї моєї нелюбові до Зеленського, не думаю, що ми не вимагали повернення «азовців» і наших ци­вільних, засуджених російськими судами. Проблема у тому, що російська федерація відмовляється обміню­вати цих людей. З політичних міркувань. Вони вважа­ють «азовців» фашистами, показово засуджують їх до 20 і більше років ув’язнення. Тому обмінювати «азов­ців», з точки зору внутрішньої російської аудиторії, було би неправильно. З іншого боку, у росії хочуть по­казати, що президент Зеленський — людина, яка не вміє виконувати свої обіцянки…

Що слід зробити? Потрібно знайти таких «персона­жів», яких можна було б обміняти на наших військово­полонених «азовців». Скажімо, у нас закінчився термін самовизначення для тих релігійних структур, чий ду­ховний центр — у країні-агресорі. Зрозуміло, про кого мова… Той же митрополит Онуфрій є громадянином російської федерації. Президент Зеленський позбав­ляв українських паспортів тих, хто має друге грома­дянство. Тож що маємо — церква, яка поза законом, її очільник має іноземне громадянство! Онуфрія можна було б обміняти на «азовців». Чому не можна так само обміняти «пашу-мерседеса»? — нехай їде у москву і там розказує про «русскій мір»! У нас є величезна кіль­кість інших колаборантів, осіб, які симпатизують путі­ну — їх можна було би обмінювати на наших воїнів. Так само, як колись обмінювали медведчука. Можна було колись обміняти того ж портнова, якого недавно за­стрелили в Іспанії. Цікаво: Америка наклала на нього санкції, а Україна — ні, він вільно виїжджав-в'їжджав в Україну. Ось така у нас унікальна виходить боротьба з колаборантами…

Розумію, росія не хоче міняти «азовців» на зви­чайних своїх військовослужбовців і дрібних колабо­рантів. Але у нас є і великі. Вони спокійно ходять по Києву. Обмінюйте! Все залежить від бажання Володи­мира Олександровича… Оце я слухаю, як Ірина Вере­щук б'є себе у груди і кричить: «росія — наш ворог!». Це та сама Ірина Верещук, яка у 2013 році, у розпал протестів проти януковича, заявляла, що путін — це хо­роша підпора для росії. І що, мовляв, якби такий пу­тін був в Україні - вона за нього голосувала б. Це Ірина Верещук з журналісткою Мариною Ахмедовою їзди­ли до росії. Ахмедова, найближча подруга Верещук, отримувала там премію за те, що «найкраще» висвіт­лювала тему Донбасу. Ахмедова входила у раду прав людини при президентові путіну. До речі, ця Ахмедо­ва виступала свідком на судах проти «Азова», де цей український військовий підрозділ визнавали «нацист­ською організацією»…

Ірина Верещук виступала проти НАТО, кричала, що Бандера ніколи не буде у Пантеоні українських геро­їв. І ось такі персоналії тепер — найбільші патріоти. Як їм можна вірити? Колаборанти почуваються в Україні спокійно, бо мають високих покровителів на Банковій. А наші «азовці» і далі у полоні.