«Певно, хтось поклав лапу на територію…»
Журналістка «ВЗ» побувала у Великолюбінському багатопрофільному навчально-реабілітаційному центрі, де виник скандал щодо жорстокого поводження з дітьми
Після резонансної заяви Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця щодо можливого фізичного, психологічного та сексуального насилля над вихованцями Великолюбінського навчально-реабілітаційного центру, слідчі провели у навчальному закладі обшуки. 64-річного директора наразі відсторонили від роботи.
Звинувачення «полетіли» і у бік дружини директора, яка працює у цьому закладі медичною сестрою. Волонтери заявили у соцмережах про те, що медсестра «фізично карала дітей побиттям залізним прутом»… Утім, діти знайшли спосіб повідомити волонтерам про кривдників!
Правоохоронці вилучили документи, особові справи дітей, комп’ютерну техніку, флешки… Допитали усіх працівників навчально-реабілітаційного центру (це комунальний заклад Львівської облради). До навчального закладу виїхала моніторингова група з Офісу Омбудсмана України, у складі якого були представники членів-організацій Українська мережа за права дитини (СОС Дитячі містечка України, Голоси дітей, Ridni).
Слідчі територіального підрозділу поліції розпочали кримінальне провадження за ч. 3 ст. 153 (Сексуальне насильство) КК України. П’ятьох вихованців навчально-реабілітаційного центру (серед них четверо дівчат та хлопця), які поскаржилися на протиправні дії, задля безпеки перевели до іншого, приватного, закладу. З ними працюють психологи. Діти навчаються у 6−9 класах (четверо з них — переселенці).
Журналістка «ВЗ» побувала у Великолюбінському навчально-реабілітаційному закладі у п’ятницю, 4 жовтня.
У цьому закладі навчаються 57 вихованців. Усі діти — з особливими освітніми потребами, з різними важкими діагнозами, у тому числі з психічними розладами. Додам, що навчально-реабілітаційний заклад у Великому Любені розташований у палаці XVIII століття, який належав колись заможній родині Яблоновських (Софія Яблоновська — бабуся графа, митрополита Андрея Шептицького). Територія навчального закладу — близько 5 гектарів!
…Заходжу в середину одного з корпусів. Шукаю керівництво навчального закладу. Дізнаюся від викладачів, що заступник директора — на лікарняному. До класу заходить Леся Йосипівна, представляється як медична сестра (вихованці розповіли мені по дорозі до школи, що у них медичною сестрою працює дружина директора). Також дізналася, що рік тому працювати вихователем сюди прийшов їхній син. Ще один син є наставником однієї дитини, яка тут навчається.
— Те, що на нас вилили, ви уже не відмиєте, — каже мені пані Леся. — Навесні у школі була перевірка від Уповноваженого з прав людини, все було нормально.
— Яка громадська організація у 2023 р. звернулася зі скаргою до поліції про незаконні дії керівництва?
— Це громадська організація 3D. Але я про них не так багато знаю… (ГО має релігійне спрямування. Тоді факти не підтвердилися. — Авт.).
— Чула, вони робили дітям дорогі подарунки? Чи міг через це у директора бути конфлікт з цією ГО?
— Можливо, і був конфлікт… Про дорогі подарунки не знаю. На Миколая привезли дітям теплі піжами… Приїжджали на вихідні, проводили заняття з дітьми. Але ми почали наполягати, аби приїжджали у робочі дні (я і директор у вихідні дні не працюємо). Наші діти — особливі… (У цей момент до пані Лесі підбігають діти, щось щебечуть, вони збираються усі разом кудись їхати машиною. — Авт.).
— Це та медсестра, яка «б'є дітей арматурою», — з іронією каже пані Леся. У цей момент одна дівчинка мене обіймає.
— Будьте обережні, це ж «насилля», — додає дружина директора.
Я звертаю увагу на дірявий дах при вході в одному з корпусів навчального центру. Дощ капає нам на голову… Пані Леся каже, уже мали ремонтувати дах, знайшли підрядників, але директора немає, все зупинилося.
Продовжую розпитувати про 3D організацію.
— Представники цієї організації наполягали на тому, аби директор дозволив їм взяти наставництво над двома дітьми, — каже пані Леся. — Але там багато нюансів, треба курси спеціальні пройти. Це — державні діти, ми за них відповідаємо! Директор їм дозволив, підписав необхідні документи, але дві наставниці не приїжджають ні до одної, ні до другої дитини. («Па-па, — кричить до мене один із вихованців. — Йди додому!». Ми з пані Лесею йдемо до машини, аби діти трохи заспокоїлися. — Авт.).
— Вашого чоловіка відсторонили від роботи?
— Його відсторонило внутрішнє начальство, мають провести службове розслідування.
— Як чоловік вам пояснив цю ситуацію, чому проти нього висунули такі звинувачення?
— Сам не знає… Підозри йому ще ніхто не висунув. На підставі чого її висунуть? Поліція майже усіх опитала.
В. о. директора Великолюбінського навчально-реабілітаційного закладу призначили виховательку Степанію Білокур. Розмовляю з пані Степанією телефоном. Каже, у неї був гіпертонічний криз, зле почувається.
— Як ви поставилися до того, що директора звинуватили у можливому психологічному та сексуальному насиллі над дітьми?
— Це неправда! Він міг ставитися до них як до дітей, а вони потрактували це по-іншому. Ви ж бачите, які наші діти складні…
— Чи відрізняється поведінка дітей-переселенців?
— Відрізняється, і то дуже. Але не буду вдаватися у деталі.
— Чи могли діти звести наклеп?
— Могли… Якщо їм хто неугодний, можуть «сплести» хтозна-що…
Запитала у пані Лесі, чи можна поговорити з її чоловіком телефоном? Він якраз їй зателефонував і наказав, аби пані Леся перевірила у мене журналістське посвідчення. Але від коментарів директор відмовився…
— У нього тиск скаче, — каже дружина директора. — Дайте мені спокій!
Оглядаю навчальний заклад сама. Зустрічаю у коридорі викладачку пані Галину. Вона у школі нова людина. Жінка небагатослівна. Лише каже: «Комусь потрібні 5 гектарів…». Поспішає на урок.
В одному з кабінетів знайомлюся з викладачкою ритміки, образотворчого мистецтва та християнської етики Іриною Ярославівною (працює у школі 23 роки). У пані Ірини під Бахмутом загинув чоловік. «Казала чоловікові, коли він повернеться, я покину цю роботу. Дуже складно тут працювати… Але тепер мушу ставити двох дітей на ноги».
Розпитую пані Ірину про ГО 3D (її представники з дітьми малювали у цьому кабінеті). Викладачка згадує промовистий факт: на одязі у представників цієї ГО був напис: «Щаслива дитина, закриті інтернати…».
Запитую в Ірини Ярославівни про дітей, які поскаржилися на протиправні дії. Викладачка розповідає про 15-річного Тимофія (він один із п’яти дітей, які нині дають свідчення щодо можливого насилля).
— Це дуже проблемна дитина, — каже пані Ірина. — Він б'є дітей, вилазить на вікна, стрибає зі сходової клітки… Тікає зі школи, жебракує… Коли з перевіркою приїхала моніторингова група, Тимофій кричав: «Я вас всех, твари, поздаю!». Я накрила в їдальні їсти: борщ, картопля з котлетою… А він заходить і каже: «Я ету ху… ню кушать не буду».
— Що ви думаєте про звинувачення щодо директора?
— Як можна так людину очорнити? Я ніколи про це не чула, і діти ніколи такого не розповідали! Вихователі працюють у школі до 21.00−22.00. Вночі з дітьми дві няні (відеонагляду у навчальному центрі немає. — Авт.).
— А що ви думаєте про те, що хтось поклав око на 5 гектарів землі? Вам не пропонували переїхати у нове приміщення?
— Перед повномасштабною війною у нас два роки було небагато дітей. Коли започаткували інклюзію і діти почали вчитися в загальноосвітніх школах, дітей у нас стало менше. Два роки тому було лише сорок дітей. Казали, що нас закриють, а дітей розформують по інших закладах. Але потім ми добрали дітей. Коли почалася війна, у нас була «перевалочна база». Ми приймали всіх. У нас жили діти з Маріуполя, поки їх не завезли в Польщу, Італію. Ми робили все, щоб їм було зручно! Прикро чути такі звинувачення у бік колективу…
Психолог Ілона Юріївна працює у Великолюбінському навчально-реабілітаційному центрі рік. Пані Ілона розповіла, як проводились слідчі дії у навчальному центрі, про правоохоронців з автоматами, крики дітей… Перевіряючі, наприклад, вимагали показати журнал бесід. Практичний психолог веде протокол індивідуальних бесід і консультацій (журналу бесід міністерство не вимагає).
— Коли надійшла перша скарга на заклад від ГО, я тоді ще не працювала, — каже пані Ілона. — Це було в липні 2023 р., я прийшла на роботу у серпні. (Чому звільнилась попередня психолог, Ілона не знає. Вона бачилась з нею один раз у присутності директора, коли приймала кабінет. — Авт.).
— Ви говорили з дітьми після того, як їх перевели до іншого закладу?
— Діти мені дзвонять і пишуть: «Ілона Юр'євна, я хочу к вам!». Або: «Я відмовилась працювати з психологом, прошу, щоб мені дали вас». Але мене до дітей не допускають.
— Звинувачення стосуються лише директора чи й інших працівників?
— Після обшуків шістнадцять працівників добровільно написали заяви на звільнення, у тому числі і я. У департаменті сказали, що «нас не звільнять». На колектив чиниться психологічний тиск, я, наприклад, не витримую.
— Директор пояснював щось колективу?
— Мені передали ключі від кабінету фізики та інформатики. Тому що директор веде уроки фізики та інформатики. Директор приходив сюди декілька разів, але жодного разу не зібрав колектив. Збирала колектив я, коли потрібно було обрати в. о. директора.
— Ці п’ятеро дітей можуть вам відкритися?
— Є діти, які, з огляду на свій діагноз, чіткої правди не скажуть. Наприклад, ми знаємо, що в однієї дівчинки є підвищений інтерес до сексуальних питань (ми знаємо її діагноз). Є хлопчик, який боїться сили. Якщо йому будуть погрожувати, він скаже все, що ви хочете. З нього витягнути правду — важко. Серед п’ятьох дітей, яких забрали зі школи, є лише одна дівчинка, від якої я могла б почути правду! Але мене до неї не допускають. Вона мені дзвонила і казала, що «не хоче розмовляти з іншими психологами, лише зі мною».
Ці п’ятеро дітей, яких забрали, зі скаргами до мене не зверталися.
Юрист, який був серед перевіряючих, прямо мене запитав: «Куди ви підете працювати, якщо заклад закриється?». Я його запитала: «А куди ви подінете дітей?». Він відповів: «Ми віддамо їх батькам!». «Батькам, які вживають алкоголь, наркотики? Батькам, які сидять у тюрмі?» — запитую. Я йому навела такий приклад. Торік ми віддали хлопчика мамі у Запоріжжя. Мама по нього приїхала, служби дали дозвіл. Дитина мені писала декілька місяців: о четвертій, о п’ятій годині ранку. Він у такий час гуляє… Потім діти сказали, що він наркотики почав вживати. Мати почала пити. «Питання: як ви це контролюєте?».
— А що вам відомо про цю 3D організацію?
— Наші діти завжди чекають на цукерки, вафельки від них… Але було таке, що представники 3D приїжджали і не привозили нічого. Тоді наші діти могли їх обізвати, послати, гримнути дверима… Вони допомагали нам із соціалізацією дітей. Ми тільки «за»! Діти будуть знати, як їздити в транспорті, як ходити у магазин тощо. Така допомога для нас важлива, я одна психолог на 57 дітей! Але ці люди не знали, як працювати, наприклад, з дітьми з аутизмом. Вони їх відштовхували, не брали до себе у коло.
…Після розмови з психологом блукаю коридорами реабілітаційного центру… На дверях помічаю оголошення: «Шановні вихователі і вчителі! Інформуємо, що банні дні проводяться два рази в тиждень: у вівторок та четвер з 16.00 до 18.00. Адміністрація центру». Заходжу у кімнату, в якій купа (!) одягу від благодійників. У коробках та на вішаках куртки, шапки, взуття… Наглядає за усім цим добром Ірина Йосипівна.
Двоє дівчаток якраз прийшли приміряти курточки. Сказали, що уроки у них закінчилися (були без супроводу дорослих, голосно слухали музику на телефоні).
Ставлю Ірині Йосипівні ті самі запитання.
— Ми шоковані! — каже пані Ірина. — Певно, хтось поклав лапу на територію… Слідчі мене теж опитували, я навіть маю запитання-відповіді, написані на папері…
Пані Ірина зачитує декілька запитань: «Чи вчинялись відносно (ПІБ дитини) будь-які протиправні дії, пов’язані з насильством, залякуванням?». Моя відповідь: «Жодних фізичних дій, як мені відомо, щодо (ПІБ дитини) не вчинялось». «Чи зверталась (ПІБ дитини) до вас по допомогу, чи повідомляла про вчинення відносно неї сексуального насильства чи інших протиправних дій?». «Не зверталась».
Ірина Йосипівна каже, ніхто з дітей їй не розповідав, що до них хтось чіпляється… Хоча часто до неї приходять, міряють одяг.
У цей час у їдальні - обід. На столах (у залізному посуді!) — суп, макарони з рибою.
Вирішую подивитися, як у центрі виглядають спальні для дітей. В одному з корпусів — спальня для хлопчиків (тут сім ліжок). Хлопчик дивиться мультики на ноутбуці. По нього приходить вихователька і забирає його на обід.
Виходжу зі спальні, бачу біля дверей соціальних працівників. Одна мама якраз забирала двох дітей з реабілітаційного центру. Мама сказала, що зі скандалом це не пов’язано, але чому забирає дітей, не пояснила. Підписати документи мала в. о. директора. Тому соціальні працівники привезли пані Степанію на роботу, попри її погане самопочуття. Тож я мала змогу з нею декілька хвилин поговорити особисто.
— Пані Степаніє, ви вірите у те, що директор вчиняв насильство?
— Ні, не вірю. Я тут 40 років працюю. Можливо, комусь це вигідно… Кому, не знаю. Мене діти мамою кличуть… Я маю зв’язок з дітьми і після того, як вони закінчують заклад. Одному хлопцю 36 років, він приїжджає до мене додому. Свої речі тримає у мене.
Троє дітей, яких вилучили, у моїй групі, вони не зверталися з ніякими скаргами. Але наші діти — специфічні… Вони непередбачувані.
А тим часом…
У той час коли розпочалося слідство, а комісії вивчають усі факти, у ЗМІ раптом з’явилося відео побиття вихованців навчально-реабілітаційного центру. Одна вихователька жорстоко побила ученицю, а інша обізвала її «скотинякою» (інцидент трапився торік). Комісія долучила відео до справи. Двох виховательок відсторонили від роботи. Після опублікованого відео поліція оголосила підозру 47-річній жінці, яку звинувачують у навмисному завданні побоїв та інших насильницьких дій щодо неповнолітньої (ч. 1 ст. 126 КК України).