Коли «сидиш» на тоталізаторі, не важливо, виграв чи програв. Ти – наркоман, що шукає викиду адреналіну

Усе почалось у дитинстві. Десь у шостому класі, коли повертався додому зі спортивної секції, разом з друзями із цікавості зайшов у букмекерську контору — затерту будку, де цілодобово «крутили» по телевізору футбольні матчі. Несміливо взяли з тумби бланк для ставок і заповнили його фіолетовою ручкою, котру один із товаришів дістав зі шкільного пенала. Продавець не звернув уваги на наш, м’яко кажучи, юний вік (із-за високого столу нікого з моїх напарників майже не було видно). Узяв кошти з байдужим обличчям.

Кажуть: новачки фартові… Та краще б їм не таланило. Чи «прогоріли» зі ставкою мої товариші? Не пригадую. Однак я зірвав куш. Ця перемога згодом перетворила моє життя на муку, хоча тоді, нічого не підозрюючи, витратив усі виру­чені «інвестиції» на шоколадні батончики та солодкі напої — таке собі «багате життя» для тогочасних школярів.

Пам’ятаю, під час перших ставок не було ні азарту, ні бажання заробити. Мене спо­внювала одна емоція: страх. Боявся, що батьки «засічуть» і покарають. Тому завжди ставив у компанії друзів. Ставили зрідка, просто з наївної цікавості. Але за 2−3 роки ситуація кардинально змінилась. Я не мрі­яв про якусь професію чи освіту, як ровес­ники. Хотів лише «піднімати» сотні тисяч на ставках і нічого не робити. Мене поглинав азарт, тому кошти, які батьки давали на ку­півлю нових речей, опинялись у касі букме­керів. Брехав, що гроші загубив чи з моєї кишені їх витягнули цигани… Батьки трива­лий час нічого не підозрювали.

Пекло почалось тоді, коли почав отри­мувати перші заробітки. У студентські роки мешкав з батьками і працював. Уже міг дозволити закинути конторі пристой­ні суми: «злити» 30 доларів на один неці­кавий футбольний матч на Філіппінах чи хокей, яким ніколи не цікавився. Час ста­вав ворогом: з його плином кількість ста­вок постійно зростала, бо, як наркоман, шукав собі все більшої дози. З’являлася жага, «ломка». З «ломкою» збільшувалась і «ціна питання» одного заходу.

До закінчення університету я «зливав» уже сотню доларів за одну «ходку» (а таке для студента, що працює, повірте, бага­то). На «розвагу» грошей бракувало, тому нишком вирішив «обдерти» батьків тай­ник, куди він роками відкладав кошти на омріяне авто… Думав, незабаром повер­ну «позичене», але з тим не склалось. За­сікли. Мама плакала, а тато довгий час не розмовляв зі мною, бо його єдиний син перетворився на жалюгідного злодюжку.

Коли тривалий час «сидиш» на тота­лізаторі, вже не має значення, виграв чи програв. Ти — наркоман, тільки шукаєш не голку, а черговий викид адреналіну у кров. Без адреналіну не можеш заснути, знайти собі місця. Мозок звикає до великої дози викиду гормонів. Залежному від ставок стає вже нецікаво смачно поїсти чи зустрі­тись з дівчиною, зайнятись спортом чи на­віть перехилити чарку з друзями. Будь-яке дозвілля відпадає, цікавість до життя гас­не. Ти готовий закласти хоч власну душу на спір. Залишаєшся сам на сам зі своєю залежністю, навіть не підозрюючи масш­табу власної трагедії.

Одного дня прокинувся з телефоном у руках… Мимоволі, ніби автоматично, ро­блячи ставку з мобільного в онлайн-кон­торі. У той момент зрозумів, що «злітаю з котушок». Помічаю, що йду на роботу — роблю ставку, прогулююсь з друзями — роблю ставку, їм чи лягаю спати — роблю ставку. А в голові ночами роїться параної­дальна думка: не бійся жодного програшу, бо наступну ставку розкрутиш у конторі і все повернеш… Утім, так не працює. Кон­тору не обіграєш.

Цей факт ніби усвідомлюєш, але нічого не можеш вдіяти. Бо сила волі відмирає, мов якийсь непотрібний орган. Як резуль­тат — борги наростають у шаленій прогре­сії, а фортуна вперто тебе ігнорує. Не до­помагають навіть продумані аналітичні схеми для ставок, що продаються в Інтер­неті за гроші. З позик не вилазиш, забріху­єшся усім знайомим (за брехню навіть не соромишся). Втративши все — усвідомлю­єш, що до нормального життя вже не по­вернешся. Винуватиш усіх, але не себе. Ламаєшся.

Фінал залежного азартника завжди од­наковий: кредити у банку на тисячі дола­рів, втрата найближчих та неодмінна де­пресія з алкоголем чи наркотиками. Коли пощастить — близькі допоможуть про­йти реабілітацію, у котрій неодмінно бу­дуть чергуватись регулярні «зриви», а як ні — то фіаско: незгасний голод відігратись обов’язково зведе тебе в могилу.

Від першої ставки відходжу вже 13 ро­ків. Благо, що не зв’язався з бандитами, мене не поставили на «лічильник» і не ви­везли у ліс, а таке, повірте, трапляється навіть у нашому цивілізованому суспіль­стві. Благо, не заклав батьківську кварти­ру, бо вчасно поклали на реабілітацію.

В Україні ніхто не веде статистики за­лежних від ставок на спорт (чи азартних ігор). За приблизними підрахунками, дані сильно коливаються: від 70 до 400 тисяч осіб. Попри те, що букмекерський бізнес продовжує ламати сотні людських доль, пропаганда контор з роками лише наби­рає обертів. Згідно з інформацією Сергія Портнова, генерального директора хол­дингу найбільшої букмекерської компанії Parimatch, великі «гральні корпорації» тра­тять на власну рекламу понад 50 мільйонів щороку (і таку ж суму на благодійність за­ради підтримки доброго іміджу).

Амбасадорами контор стають зірки світового масштабу, як-от Майк Тайсон чи вітчизняні зірки шоу-бізнесу; логотипи контор розміщені на формі багатьох фут­больних клубів, а на їхню честь перейме­новують футбольну першість України (офі­ційна назва: «Чемпіонат Favbet Ліга»), що дозволяє показувати рекламу по телеба­ченню під час кожного спортивного захо­ду.

Завдяки чітко продуманому плану мар­кетологів річний оборот букмекерів на українському сегменті грального ринку невпинно зростає навіть у часі «ковідної» кризи. Наприклад, оборот однієї з най­більших контор Parimatch вже становить на українському ринку більш ніж мільярд гривень на рік (що вже більше, аніж на ро­сійському). Тож сумнівна розвага, яка вже легалізована згідно з чинним законодав­ством і нібито регламентована, перетво­рюється на потенційну глобальну загрозу для суспільства, в якій без жодних про­блем може взяти участь неповнолітній (хоч де-юре гральний вік 21+).