Нехай буду «менеджером з клінінгу», але ж менеджером!

Цього року студентами вищих навчальних закладів стали майже 191 тисяча вступників. Це на 25 тисяч більше, ніж торік. І поки батьки хваляться модними факультетами, на яких вчаться нащадки, деякі кадровики радять… кидати навчання, поки не пізно. Річ у тім, що цього року, за традицією, багато студентів обрали навчання на правничих та економічних спеціальностях. А саме такими спеціалістами зараз «завалений» ринок! Тож і роботу за фахом знайти проблематично, і зарплати невисокі.

За даними МОН України, за кількістю поданих заяв беззаперечним лідером є спеціальність «Право». На неї подали аж 116 тисяч 689 заяв. Звичайно, кількість поданих заяв не дорівнює кількості сту­дентів, бо ж одному абітурієн­ту дозволяли подавати відразу кілька заяв. Та все ж тенденція вражає. На другому місці — «ме­неджмент» — 92 тисячі 147 заяв. Не дивно, що в одному із супер­маркетів біля мого дому часто оголошують: «Менеджер відді­лу клінінгу, підійдіть до такої-то каси». Бо ж менеджер — звучить гордо, навіть якщо у посадо­ві обов’язки входить прибиран­ня, чим і є загадковий «клінінг»… Як не дивно, але до трійки ліде­рів увійшла спеціальність «філо­логія». На неї подали аж 76 ти­сяч 708 заяв. Філологія обігнала навіть комп’ютерні науки. На цю спеціальність надійшло 63 тися­чі заяв.

«Гадаю, така популярність фі­лології останні кілька років по­яснюється тим, що ринок потре­бує людей зі знанням іноземних мов, — каже менеджер із пер­соналу Катерина Соріна. — Ба­гато вишів почали готувати спе­ціалістів зі знанням східних мов: турецької, китайської, перської, японської тощо. Наприклад, у Львові перекладач з турець­кої — дуже затребувана профе­сія. Підбираємо персонал зде­більшого для банків і великого бізнесу. Зараз нездорова си­туація на ринку, коли працівни­ки операційного відділу банку або банківські касири отриму­ють зарплати приблизно того ж рівня, що й касир у супермарке­ті. При цьому, аби працювати на касі у супермаркеті, вища освіта не потрібна. Так само і з юрис­тами. Люди, які йдуть на юри­дичний, часто не розуміють, що далеко не усі юристи стають ад­вокатами і отримують хороші зарплати. Більшість працюють юристами в органах місцевого самоврядування, громадських організаціях чи комерційних фірмах. А зарплата рядового юриста там часто заледве сягає 10 тисяч гривень на руки».

Про низькі зарплати юрис­тів говорить і голова Асоціації правників у Львові Іван Горо­диський. «Зарплата юриста-по­чатківця лише трохи вища за мі­німальну. Ринок перенасичений юристами. Щороку юридичні фа­культети, університети внутріш­ніх справ випускають приблиз­но 10−15 тисяч правників. Але ринок праці стільки не потребує. Як наслідок, значна частина зму­шена шукати роботу в іншій сфе­рі. До речі, бачив результати між­народного дослідження, у якому вказували на дивну тенденцію: у країнах, де випускають багато юристів, рівень життя, як прави­ло, нижчий, — каже пан Городись­кий. — З одного боку, вчитись на юридичному досі вважається престижним. З іншого, є над­то велике державне замовлення на правників, насамперед з боку університетів внутрішніх справ. Тому студентам, які зараз по­чали вивчати право, я би радив перші два роки добре роздиви­тись, чи це справді ваше. Якщо ні, тоді краще перевестись на інший факультет. Бо виходить, що людина втрачає шість років, аби здобути диплом, а потім ро­зуміє, що не готова працювати юристом. Не всі юристи стають відомими адвокатами чи суддя­ми».

Проблема ще й у тому, що в Україні прийнято вступати у вузи відразу після школи. І навчан­ня в університеті сприймають як право ще 4−5 років сидіти на шиї у батьків. І тільки наприкін­ці п’ятого курсу людина починає думати, чим би вона хотіла займатись у житті… Лише незначна кількість студентів починає працювати ще під час навчан­ня. І попри те, що вчитись у ПТУ не модно, курси й майстер-кла­си, на яких вчать шити, готувати десерти, різьбити електролоб­зиком тощо дуже навіть попу­лярні. Адже для того, щоб заро­бляти на хліб, людям потрібне ремесло, а не шматок пласти­ку. Відтак, за даними Державно­го центру зайнятості, більшість безробітних (понад 50%) — осо­би з вищою освітою, і лише 33% - з професійно-технічною.

«У багатьох українців стерео­типне мислення, нав"язане ще з часів СРСР, що головне — отри­мати диплом з „модною“ спе­ціальністю, — каже власник компанії з міжнародного пра­цевлаштування Gremi Personal (Польща) Євген Кириченко. — Але світ дуже змінюється. Можна бути успішним у будь-якій про­фесії, головне — стати фахівцем. Для цього просто треба любити те, чим займаєшся. У житті часто виходить, що людина, яка про­вчиться у ВНЗ, стикається з не­затребуваністю на ринку праці. Починає працювати не за фа­хом, і врешті-решт просто їде на заробітки у Польщу. Ми прово­дили соціологічне дослідження серед наших працівників у січні цього року. Більшість мають або вищу (36%), або професійно-технічну чи середню спеціаль­ну освіту (41%). Середню освіту має 21% респондентів. Це зна­чить, що ані вища, ані навіть про­фесійно-технічна освіта не рятує українців від безробіття. І в Поль­щі, і в інших країнах ЄС попит іс­нує на низькокваліфіковану ро­бочу силу з України (робота на складах, виробничих лініях), або на працівників технічних спеці­альностей (будівельники, звар­ники, столяри, електрики та ін.). Не думаю, що в умовах еконо­мічної кризи щось дуже змінить­ся. Для того, щоб працювати у ЄС за фахом економіста, юриста чи маркетолога, треба отримати європейський диплом».

Утім, навіть в Україні мож­на знайти собі непогану роботу. Звичайно, піти в ІТ-сферу змо­же не кожен, але є інші сфери, де потрібні «вузькі спеціалісти». Серед десятки найпопулярні­ших у абітурієнтів спеціальнос­тей нема жодної, пов’язаної з сільським господарством. А саме ця галузь нині розвиваєть­ся найкраще. І хороший агро­ном — на вагу золота. У великих агрохолдингах агрономам про­понують подекуди 20−30 тисяч гривень зарплати.

«У Європі дуже добре розви­ваються крафтові виробництва. Україна теж підхопила цю тен­денцію, і у нас дедалі більше під­приємств, які займаються ви­робництвом якихось локальних продуктів, відкривають екофер­ми, — каже керівник тренінгово­го департаменту у Newbiznet Центр Підтримки Бізнесу Уля­на Терлецька. — Наприклад, на Жовківщині є різні виробництва сирів. Дуже часто цим займають­ся люди, що навчались на ме­неджменті або хоча б проходили тренінги з підприємництва. Час­то власники таких підприємств самі вивчають виробництво і ста­ють самі собі й технологами, і аг­рономами. Бо добрих агрономів з руками й ногами забирають аг­рохолдинги, а маленькі ферме­ри користуються хіба що аутсор­сингом. Тобто запрошують на короткий термін агронома чи зо­отехніка, і самі у нього навчають­ся. Потреба ринку у таких фахів­цях велика, а люди не йдуть на ці спеціальності, бо не престижно. Я не розумію, чому уряд не хоче позиціонувати Україну як сіль­ськогосподарську країну. Якраз у цій сфері у нас „поле неоране“! Це мали би бути і програми роз­витку фермерства, і державні за­мовлення на відповідних спеціа­лістів».