Із футбольних зірок — у футбольні… раби. Думки про завуальовану дискваліфікацію Олексія Гуцуляка

Іншими словами, попри чималі заслуги, принизило його пониженням у статусі, відправило «на перевиховання», у таке собі заслання…

У чому «гріх»?

Зроблено це було не тому, що
півзахисник втратив спортивну форму, порушив дисципліну чи зганьбив честь клубу. А тому що, бачте, не хоче підписувати з «Поліссям» новий контракт (чинний спливає 30 червня). Тому що дозволив собі «наглість», в якій насправді нічого гріховного немає: або у розквіті сил хоче спробувати свої сили у престижнішому клубі, не виключено — за кордоном, або можливість нової співпраці з «Поліссям» пов’язав із вищою зарплатою…

У цивілізованих футбольних структурах у таких випадках діють інакше. Або без грюкання кулаками по столі знаходять компроміс, або дякують спортсменові за зроблене, бажають нових досягнень і до «часу Х» (до розлуки, до переходу в іншу команду) намагаються сповна використати його сильні сторони у себе. Але не мстяться за відмову, вважаючи її образливою, не відправляють зірку у своєрідний футбольний штрафбат.

Який сенс «маринувати» зірку?

Той, хто вдається до таких методів, робить це з багатьох причин. Найперше — щоб провчити «норовливого» спортсмена, який осмілився сказати своїм босам «ні» і не дав їм добряче заробити на перепродажу свого лідера ще до того, як він стане вільним агентом.
По-друге — щоб наостанок насолити гравцеві. Позбавити його ігрової практики на високому рівні, а, отже декласифікувати, понизити функціональний рівень, майстерність. І у підсумку — зашкодити йому, знецінити. Щоб новий клуб, який поклав око на цього футболіста, через кілька місяців побачив перед собою не виконавця високого гатунку, а посередність, на яку не варто витрачати кошти.

Удар по головній команді країни

Відсторонення Гуцуляка може бути наміром довести спортивну форму «бунтаря» до такої, яка не відповідала б високим критеріям збірної. А в ній так прагне грати Олексій! Бачити його там хоче і головний тренер Сергій Ребров, і мільйони вболівальників, яким вінгер своїми феєричними виступами не раз піднімав настрій.
Навмисно зачинити перед спортсменом ворота у національну збірну — це дуже боляче для футболіста. І це так підступно, жорстоко, так цинічно з боку тих, хто виношує подібні помисли.

Нагадаю, у березні збірну України чекають два важливі матчі, перемігши в яких (дай Боже!) поїдемо на чемпіонат світу. Мрія мрій для будь-якого атлета! Схоже, завуальованою дискваліфікацією у Гуцуляка цю мрію хочуть вкрасти. І не тільки у нього. Згоден з реплікою одного фана у соцмережах: «З таким ставленням до гравців ви хочете виграти плей-офф?»

Будь-що поставити на місце!

Є ще одна небезпека, про яку знають спортсмени. У другій команді, яка зазвичай «місить болото» на другосортних газонах, є більший ризик отримання травм. До «непослуха» можуть негласно вжити жорсткіших санкцій — наприклад, попросити когось із молодих гравців перевірити міцність «ахілів» у майстра. І слухняний «жовторотик» на тренуванні, «під час суто спортивної боротьби», може запросто гострими шипами врізатися у ногу «зірки». І надовго вивести її зі строю. Такі прецеденти у футболі були…
А я пригадую інший неспортивний пресинг. Свого часу, коли біля керма легендарного клубу західного регіону стояв ексцентричний олігарх, один гравець його команди відмовився продовжувати контракт на нав’язаних йому умовах. Переговори відбувалися у Туреччині, де команда проводила тренувальні збори, у доволі пізній час. Розлючений відмовою, «папік» вигнав футболіста із розташування команди. І той серед ночі змушений був проситися на базу іншої вітчизняної команди, на її літаку добирався в Україну…

Попахує авторитаризмом…

Дехто скаже: у випадку з Гуцуляком немає ніякої дискримінації! Мовляв, на ігрову позицію, яка після його відмови ось-ось стане вакантною, завбачливі господарі клубу вирішили перед сезоном награвати іншого, перспективного футболіста. Ніби логічно. Але хіба у боротьбі за медалі «Поліссю» протягом найближчих чотирьох місяців не потрібен такий супердосвідчений виконавець, як Гуцуляк? Навіщо різати гілку, на якій сидиш?
Видається, совкова спортивна політика в українському футболі панує досі. Власники клубів, ці бізнесмагнати з авторитарними замашками, обходяться з футболістами як зі своїми васалами, як із приватною власністю. Захочуть — піднесуть до небес, розхочуть — опустять на дно. Часто ламають їхні долі. Тобто займаються антифутболом.

Щось схоже спостерігається в історії з Олексієм Гуцуляком. Президент національної федерації Андрій Шевченко і наставник збірної Сергій Ребров так не вважають? Невже їх влаштовує, що з лідером збірної, її надією поводяться як поміщик із кріпаком?