Трубу прорвало…

У Львові давно не було такої масштабної кризової ситуації щодо холодної води. Бригади ЛМКП «Львівводоканал» чотири доби (!) поспіль по коліна у воді ліквідовували прориви мереж на водогоні, який був прокладений ще за часів Австро-Угорщини.

Уже в понеділок, 27 жовтня, ситуація стабілізувалася: згідно із інформацією ЛМКП «Львівводоканал», постачання води у західну частину міста було відновлено на 90%. Вода почала поступово надходити у резервуари та мережу. Можна сказати, що місто впоралося з цією мега-аварією.

Однак НП яскраво висвітлила усі проблеми львівської водопровідної мережі - і намітила гіпотетичні шляхи виходу з цієї перманентної кризи.

Свій допис на цю тему зробив у Фейсбуку народний депутат Микола Княжицький.

Зокрема, він зацитував думку члена наглядової ради «Львівводоканалу» Святослава Павлюка. Той пише, що гарантійний термін виробника труб — зазвичай 25−40 років. Гарантійний термін більшості магістралей закінчився вже давно — частина труб лежить у землі понад 70 років. Труби й засувки, що лежать у землі десятиліттями, мають замінюватися регулярно й планово — не тоді, коли вони вже фонтанують, а після завершення строку експлуатації. І це коштує грошей. Сума, потрібна для таких ремонтів, має бути закладена в тариф — іншого джерела немає.

Натомість Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), десятиліттями не дозволяє включати ці кошти до тарифу. Потреба в інвестиціях на поточний рік, визначена ще торік, становить 750 мільйонів гривень, а затверджена регулятором сума в тарифі - лише 42 мільйони. І навіть до цієї цифри в НКРЕКП є претензії.

Тариф на водопостачання для населення у Львові - один із найнижчих в області й, можливо, у всій країні: 25,88 грн за кубометр водопостачання та водовідведення.

«Фішка» проблеми в тому, що малі громади можуть самостійно встановлювати тарифи, а от великі міста, як, наприклад, Львів, підпорядковані Нацкомісії. Місто неодноразово зверталося до НКРЕКП із проханням підвищити тариф, але отримувало відмови. Із 2021 року тариф залишається незмінним, хоча вартість електроенергії, реагентів і труб зросла в рази. Місто щороку підтримує Водоканал із бюджету, але так бути не повинно — міський бюджет не безмежний. Витрати на оновлення інфраструктури мають бути частиною тарифу, тоді можна планувати роботу й уникати раптових аварій. Ілюзія «дешевих тарифів» зрештою призводить до того, що не буде ні труб, ні людей, які їх лагодять.

«Малі громади мають менше можливостей для популізму, тоді як великі стають заручниками популістичних рішень із Києва, — резюмує Святослав Павлюк. — Найкращим рішенням було б, якби НКРЕКП передала повноваження з формування тарифів органам місцевого самоврядування, де фахівці розуміють реальні потреби, а місцеві депутати можуть контролювати ефективність використання коштів».

Від себе Микола Княжицький додає, що у цьому пості все правильно, але за одним винятком. Так, тарифи для монополістів і великих водопостачальників у великих містах встановлює НКРЕКП. Це було зроблено нібито для того, щоб міста самі не знижували ціни й не робили популістичних кроків перед виборами. Бо ж який мер підвищуватиме тарифи, особливо перед виборами? Але тим самим відкрили можливість центральній владі популістично тримати низькі тарифи.

«У Верховній Раді діє міжфракційне об'єднання „Львівщина“, куди входить і багато львів'ян від „Слуг народу“, — пише Микола Княжицький. — Спільно змінити тарифи для Львова, отримати додаткові кошти з резервного фонду можна. Але завдання повинні сформулювати керівники міста і водоканалу. Не для того, щоб перекинути на когось відповідальність, а для того, щоб техногенні аварії через безвідповідальність не нищили місто і далі. Потрібно забути партійні розбіжності і діяти спільно».