Дзвін із-під землі

Із особливим піднесенням, припливом радості відзначають Різдво жителі Заруддя на Зборівщині. Людей зігріває блага вість, яка прийшла перед самими святами, — в їхньому селі краєзнавець Микола Луців із сусідніх Озерян знайшов закопаний бронзовий дзвін. Від лихого ока його заховали предки. У землі святиня пролежала вісімдесят один рік…

Ідеться про дзвін, що належав колиш­ньому римо-католицькому костелу Найсвятішої Панни Марії Неустанної Помочі (2008 року закинуте приміщення цього храму реконструювали під греко-католицьку церкву Св. Івана Богослова). Місцевий мешканець Мирон Сагайдак розповів історикові-досліднику Дмитрові Полюховичу, що дзвонів у цьому косте­лі було три. І тричі їх вимушено знімали з дзвіниці й ховали під землю. Перший раз — 1914-го, під час Першої світової, коли військові експропріювали дзвони для фронтових потреб (відправляли їх на пе­реплавку, щоб згодом вилити гармати). Другий раз парафіяни закопали свої дзво­ни у 1920 році, перед самим приходом більшовиків. Коли 1939 року на західно­українські землі входили войовничі совіти- атеїсти, зарудянці втретє зняли дзвони.

— Люди, які ховали наші реліквії, три­мали це місце у великому секреті, — роз­повів кореспондентові «Високого Зам­ку» сільський староста Василь Гудима. — Вони не дожили до вільної держави, коли могли б розповісти правду. Але до­трималися слова. Померли, так і не ви­давши таємниці…

Чутки про закопані дзвони ходили давно. Десь у 2000 році місцева вчи­телька Ярослава Дутка разом із краєз­навцями зі Зборова взялися за їх пошу­ки. Але шукали зовсім не в тому місці. Ті безуспішні старання добре запам’ятав тодішній школяр Микола Луців. І тепер, коли став дорослим, вирішив продо­вжити дослідження. Ось що цей краєз­навець розповів кореспонденту «Висо­кого Замку»:

Пригадую, під час мого навчан­ня пошуки провадили біля приміщен­ня школи. Я ж вирішив пройтися із ме­талодетектором ближче до колишнього костелу. Обстежив приблизно 70 ме­трів, і раптом почув сильний сигнал, який свідчив, що на цьому місці під зем­лею лежить якийсь великий металевий предмет. Копнув ґрунт лопатою на три штихи — і надибав шмат бронзи. Згодом ідентифікував його як дзвін. І дав знати у сільраду. Від старших людей доводи­лося мені чути, що коли у 1975 році бу­дували школу і розрівнювали майдан­чик під стадіон, бульдозером вигорнули з-під землі дзвін. На щастя, тодішня вла­да про це не дізналася. Директор школи разом із трактористом потайки перене­сли той дзвін в інше місце. Очевидно, я його і знайшов…

Зарудянський дзвін добре зберігся у землі, корозія його не зруйнувала. Не має на собі написів, але по ободку оздо­блений рослинним орнаментом. Важить приблизно 60 кг. Стан його задовільний, якщо не брати до уваги тріщини на од­ному з «вух», за які його кріплять. А ще у ньому немає осердя-«язика». Зару­дянський війт припускає, що його зняли перед тим, як переносити і закопувати дзвін — бо якби під час переміщення ви­падково подав голос, про таємну спецо­перацію почуло б усе село. У тому чис­лі вороги…

Віднайдений дзвін зберігають у при­міщенні церкви. З весни під керівни­цтвом отця Михайла Небельського візьмуться за його реставрацію. Дове­деться також мурувати нову дзвіницю, бо нинішня цього дзвона не втримає. А ще у Зарудді планують віднайти два інші дзвони, під звуки яких колись жили мир­ним життям місцеві селяни. Микола Лу­ців каже, що для нових пошуків треба запросити кваліфікованих фахівців із глибинними металодетекторами. Оче­видно, інші два дзвони їхні рятівники сховали ще глибше.