Колючі мої квартиранти

Ліричну оповідь на тему природи і симпатичне фото надіслала до «Високого Замку» наша постійна читачка із Умані на Черкащині Ірина Величко. Прочитайте і ви й порадійте за те, що у друзів наших менших є такі покровителі.

«Мати-їжачиха, яка облюбувала наше обі­йстя, вибрала для свого сімейства затишне міс­це — літній душ, який я на зиму закладаю куку­рудзянкою, — пише пані Ірина. — Пригадую, коли в середині нинішньої весни сонце стало добре пригрівати, я взялася готувати цю лазню до її прямого призначення. Як тільки забрала кукуру­дзяні стебла, у куточку помітила гніздо із подріб­неного листя. Легенько відкрила це кубелеч­ко і побачила в ньому колючий клубок їжачихи, а біля неї — чотири таких же колючих грудочок. Їжачки були ще зовсім безпорадними, їхні голо­чки були білими, самі збилися до купи як гроно винограду…

Моєї появи їжачиха не злякалася — бо знає­мося давно. Час від часу я її пригощаю різними гостинцями. Щоб їй комфортно було своїх їжач­ків «виводити в люди», зробила їй з ящика нову оселю, перенесла туди старе гніздо з рідними для їжачихи запахами. Обнову вона сприйняла позитивно — за літо виховала усіх чотирьох сво­їх малюків — тепер вони шастають по сусідніх з моєю дачах…

Минулого вихідного ми з родиною довго не лягали спати — погода була погідною, хотілося якнайдовше насолодитися нею. Аж тут до на­шого стола пришкандибали несподівані гості — квартет молоденьких їжачків зі своєю мамою. Напевно, вирішили подивитися, хто це так довго не вкладається до сну. Одного із цих «колобків» я сфотографувала — аби і читачі «Високого Замку» побачили, які у мене симпатичні «квартиранти».