Міні-звіринець від медиків-природолюбів

Відомо, якою емоційно виснажливою є робота лікарів — їм доводиться переживати багато чужих болів. Кожен з людей у білих халатах по-своєму відновлює сили після нелегкої вахти біля пацієнтів. Подружжя медиків Олени та Юрія Гуменюків з Бережан та їхні друзі відпочивають і черпають наснагу для праці у своєму… зоокуточку, що облаштували біля заміського будинку в урочищі «Кольонія».

У конюшні наминає овес і сіно коник-ваговоз. Поруч кудкудахкають кури, кувікають свинки, бекають овечки. У невеличкому озерці, що його облагородив пан Юрій, плюскається риба…

Улюбленець господині — юний баранчик на кличку Шон. Так назвали його на честь персонажа популярного мульфільму. Міська дітвора, яка часто заглядає у цей звіринець, на сьомому небі від споглядання за цим симпатичним «кожушком».

«Шон з'явився на світ два місяці тому, — розповідає пані Олена. — Народився в екстремальних умовах — за сильного морозу і снігу. Переживали, чи виживе. Але турбота його матері допомогла маленькому стати на ноги. На знак вдячності Шон тепер ні на крок не відходить від неї».

Шість овечок живуть в одній компанії з чорними в'єтнамськими свинками. Головні серед цих смаглявчиків — самка Фроська і самець Пантелеймон. Разом з овечками їдять, разом з ними сплять на соломі в одному загоні. Коли у вольєр заходять екскурсанти, Пантелеймон з Фроською подають голосні свої позивні — дають знати овечкам, що до них прийшли незнайомці. Йдуть до рук, просять гостинців. Хоча голодними не бувають ніколи, не проти скуштувати якогось нового смаколика.

На хазяйстві Гуменюків разом з вівчуром Лордом живе також кілька собачок-дворняг. Кілька з них — приблудні. Точніше, хтось їх підкинув господарям, напевно, знаючи, що тут дадуть їм раду. Деяких підкинули у люту стужу. Собачки свою собачою дружбою віддячують Гуменюкам за увагу. Одного разу хтось з відвідувачів вкрав котрогось з песиків. Згодом той таки втік від викрадачів і повернувся на рідне подвір'я. Прийшов додому через місяць — виснажений, голодний, хворий — але безмежно щасливий від зустрічі зі своїми опікунами.

«Ми любимо їх, а вони — нас, — так описує свої взаємовідносини з домашніми тваринами пані Олена».