О сьомій ранку домашній папуга будить господиню, підганяє її до роботи…

1 травня минуло вісім років, як цей пернатий прописався в їхній домівці. Сталося це несподівано-негадано. Пані Марія саме поверталася з хліва, де доїла корову, зять Іван ішов годувати курей-бройлерів. Аж тут чоловік господині Богдан, який працював лісником (тож добре розумівся на всій звірині), здивовано вигукнув: «Дивіться-но, до нас прилетів якийсь білий птах!» Неабияк здивувала його поява цього декоративного довгохвостого птаха, адже ні у кого у радіусі десяти кілометрів ці екзоти не водяться.

А незнайомець узяв та й приземлився на відро у руках молодшого ґазди. Видно, дуже хотів пити. Звідкись втік — з чийогось міського помешкання або з автомобіля. Подолав чималу дорогу, його мучила спрага, от і скористався першою-ліпшою нагодою змочити горло.

— Відтоді він став нашим, — каже пані Марія. — Не уявляю собі дня без нього…

Якось рідня господині прочитала у соцмережах оголошення: в одній львівській сім‘ї втік з дому папуга — маленька донечка за ним дуже банує. Просили повернути згубу. Хоча від Павлівих до Львова кілометрів 90, віддали у ту сім‘ю знайденого папугу — лиш би дитина не плакала. Кеша пробув у тій родині добу, але за його поведінкою там зрозуміли, що він — не їхній. Тому віддали карелло.

А ще господарі помітили, що Кеша дуже жваво реагує, коли чує дитячі голоси. Подумали, що, можливо, його колись тримали у дитсадку, звідки він і вилетів. Поцікавилися, чи в якомусь дошкільному закладі не губили такого гарного птаха. Але ж ні, ніхто його не шукав. Тому остаточно поселили птаха у себе.

Господиня переживає за свого маленького крилатого друга не менше, ніж за курей чи індиків. Постійно нагадує доньці Оксані, щоб не забула купити йому корму. Кеша спить у клітці біля Марії Мартинівни. «Перемовляються» одне з одним, здається, він розуміє, про що мова. Якщо у кімнаті надто голосна бесіда, Кеша здіймає крик, починає скреготіти, думає, що домашні сваряться між собою — тому просить бути тихіше.

— Якщо, буває, о сьомій ранку я ще у ліжку, наш папуга з усієї сили б‘є крилами по клітці - будить, підганяє мене до роботи: «Пора вставати!» Якщо бачить, що я лежу нерухомо, шарпає мене, переживає, чи жива. По неділях вбираюся у новий одяг, щоб іти до церкви, а папуга сідає мені на голову, зчиняє лемент — не хоче, щоб я його покидала…

Коли Кеша у кімнаті, для нього відчиняють дверцята клітки, і він ходить-літає куди хоче. Любить сидіти на карнизі. Заходить у креденс і «перечитує» там книжки, листає зошити. Як тільки залишається у хаті сам, через вікно дає сигнал ґаздам, щоб ті швидше заходили до кімнати — хоче компанії.

На телефоні домашні часто вмикають Кеші відеоролики з такими ж, як він, чубатенькими птахами. Папуга «розмовляє» з ними, на знак згоди махає головою своїм родичам на моніторі.

— Ще кілька років тому, коли був молодшим, наш Кеша любив співати, — розповідає про свого улюбленця ще одна його опікунка, донька господині пані Оксана. — Лапку підносив, ніби тримав у ній мікрофон. Часто імітував звуки. Буває, мій чоловік Іван гострить косу, а він повторює почуте — «шах-шах».

Крім фабричного корму, Кеша любить смакувати вареним яйцем. Любить і сиру картоплю, але її йому не дають, щоб не захворів. Улюблені його ласощі - зернята яблук. Знаючи це, зять Іван вибирає їх з плодів і пропонує птахові пригоститися. Довго його припрошувати не треба…