«У моїй сушарці для зерна можна навіть сушити на зиму фрукти-ягоди, гриби…»
В останні роки разом із великими аграрниками наші селяни-одноосібники почали вирощувати на своїх земельних наділах сою, яка має значний попит на зовнішніх ринках. Але якщо холдинги цілком дають собі раду із цією культурою, бо мають відповідну техніку, обладнання, склади, добрива, засоби захисту, зрештою — передові технології, то у дрібних господарствах, як мовиться, проблема на проблемі
Одна з основних — довести зібраний урожай до потрібних кондицій. Тобто забрати з нього зайву вологу. Сергій Вив’юрський, механізатор із 30-річним стажем, придумав, як зробити це у домашніх умовах.
— Наші люди взялися сіяти сою, бо на ній можна непогано заробити, — каже пан Сергій. — До того ж вона, як мовиться, «виробляє» ґрунт, поліпшує його, структурує, збагачує, знищує бур’яни. Який господар цьому не радітиме? Але коли під час збору зерна починаються дощі, воно набирає зайвої вологості. Цього року за базової норми 12% вона сягає 24%. Таке зерно має дуже низьку вартість, фермери змушені віддавати його гуртовикам майже за безцінь. За кожен «зайвий» відсоток вологості приймальник знімає з кожної тонни цього зерна по 300 грн. Із такими «заробітками» можна «вилетіти у трубу». Тож люди поступово зрікаються сої.
От я і придумав, як самому зробити агрегат, який у разі потреби підсушував би зібраний урожай. Бо фабричне обладнання, як я дізнався через Інтернет, коштує до 500 тисяч гривень. А це не по кишені простому селянинові?
Робота над домашньою сушаркою зайняла з перервами на роботу на основному виробництві п’ять місяців. Найперше пан Сергій роздобув старий компресорний ресивер. Можна сказати, придбав його на звалищі металобрухту. Припасував туди вентилятор, шнеки, встановив три двигуни, доєднав газовий балон із пальником, датчики. І задумка вдалася…
Принцип дії «самопальної» сушарки такий: з допомогою зовнішнього шнека сою засипають у циліндричну ємність. Від запаленого газового пальника у велетенську «бочку» надходить гаряче повітря, вентилятор всмоктує його і продуває зерно. Волога випаровується, соя сохне. Час від часу господар вмикає внутрішній шнек, що перемішує насіння знизу догори, щоб рівномірно просихало. Стан зернових контролює спеціальний вологомір, якого позичив у товариша. Для просушування тонни сої газу витрачає на 60−70 грн. Це не так уже й багато…
Пан Сергій каже, що сконструйований агрегат дозволив заощадити не одну сотню тисяч гривень. Сушарка дозволить доводити до пуття сою і в наступні роки. Причому не тільки цю культуру, а й пшеницю, ячмінь, кукурудзу, гречку. За потреби допоможе просушити зерно односельцям.
— У цій машинерії можна з яблук, груш, ягід заготовляти якісні сухофрукти — досить лише дообладнати резервуар поличками зі сіточками, — розповідає наш співрозмовник. — Вдасться тут також в’ялити сливи, навіть сушити гриби — а їх у нашій місцевості росте традиційно багато.
За свою механізаторську кар'єру Сергій Вив’юрський самостійно виготовив багато механічних пристосувань для полегшення селянської праці: плуги, культиватори, косарку, дробарку зерна, екструдер, подрібнювач коренеплодів, обприскувач. Сушарка теж стане доброю підмогою у його роботі. Тільки б війна їй не заважала…