Сири — неначе зі Швейцарії

Та з часом жінка відчула професійне вигоряння. Тож звільнилася й почала шукати своє справжнє покликання. Це сталося в період коронавірусу. Саме тоді вирішила зайнятися сироварінням, яким цікавилася давно. Бо її батьки довгий час працювали в Італії, звідки постійно передавали різні види сирів.

Першою наставницею пані Олени була відома господиня з Полтави Тетяна Дядечко, на онлайн-курси котрої й записалася. Так навчилася виготовляти свої найулюбленіші смаколики — камамбери та сири з білою пліснявою.

Далі був вступ до Асоціації сироварів України, яка організовує навчальні модулі та курси у різних державах. Тож тернополянка отримала чудову нагоду повчитися у Швейцарії.

Але невдовзі в Україні розпочалася повномасштабна війна. Внаслідок пережитого стресу героїня нашої розповіді пів року не могла варити сир. Лише згодом повернулася до улюбленого заняття.

Пригадує, що свого часу розпочинала процес із трилітрової банки. Довго шукала якісне молоко. Спочатку пробувала козяче, але все ж зупинилася на коров’ячому.

Коли об'єми виробництва зросли, знадобилося значно більше сировини. Тепер закуповує білопінну продукцію у перевірених господарів зі села Старої Ягільниці (неподалік Чорткова).

Отримане молоко пані Олена пастеризує, доводячи до +65°С, і витримує 30 хвилин. Відтак вносить різноманітні закваски та фермент. Виготовляє солоні, тверді, різнокольорові сири, а також із пліснявою, травами.

За словами ентузіастки, витяжні різновиди (моцарелу, сулугуні, косичку) можна споживати одразу. Напівтверді (наприклад, качота) дозрівають приблизно місяць. Олена готувала й витриманий швейцарський сир раклет.

Зараз ґаздиня щодня переробляє до 100 л молока. Працює вдома на кухні. Зберігає смаколики у двох холодильниках.
Зауважимо, що подружжя вже придбало приміщення у селі Нагірянці, де планує відкрити сироварню для Олени. Тут же чоловік встановить морозильні камери — щоб тримати малину, яку вирощує на кількох гектарах.

Авторка: Алла Ковальська