Проміняли гамірний Київ на Карпати і… альпак

Іван Фаріон
- 02.09.2025, 18:35
- 530

У високогірному селі на Косівщині живе, працює і вчиться родина «вчорашніх» киян Кушнірів — глава сімейства Максим, його дружина Леся і діти — Дзвінка, Злата та Дем’ян. Сюди притягнули їх не тільки мальовничі краєвиди, цілюще карпатське повітря, гриби-ягоди, благодатний спокій, а й велике бажання розводити чудернацьких тварин з родини верблюжих — альпак

Львів’янин Богдан Кушнір годує альпак на господарстві сина Максима і невістки Лесі. Фото із соцмереж

Мініферму із шести цих одомашнених південноамериканських копитних ссавців, які водяться в Чилі, Перу і Болівії, молоді господарі-менеджери облаштували на висоті 700 метрів. Тутешня місцевість дуже нагадує альпакам їхні рідні Анди на історичній батьківщині…

Кілька років тому ця успішна сім‘я вирішила докорінно змінити стиль свого життя. Продала чотирикімнатне помешкання у столиці і подалася на Івано-Франківщину, звідки родинні корені молодої господині. На новому місці киянам сподобалося, вони взялися вдихнути нове життя у господарство своїх предків. Проклали 600 метрів щебеневої дороги до бабусиного обійстя на схилі гори біля сіл Річки, Яворова. Спорудили комфортний будиночок з усіма благами цивілізації, господарську будівлю. Розбили сад, грядки, облаштували теплицю, пташник, в якому кури несуть різнокольорові яйця. Поселили улюблених собак, котиків. І започаткували ферму рідкісних тварин альпак. В їхній стайні теж все сучасне: камери відеоспостереження, автопоїлки. Молоді ґазди дистанційно працюють за своїм основним менеджерським фахом, реалізують сучасні креативні проєкти і водночас пізнають всі нюанси нелегкого селянського промислу.

Карпати цілком підходять для заморських альпак: гориста місцевість, помірна температура повітря, багато трави, а взимку — вдосталь духмяного сіна. Господарі забезпечують їх ще й спеціальним кормом і ветеринарним доглядом.

— Ми тільки-но починаємо свою фермерську кар‘єру, — розповідає Максим кореспондентові «Високого Замку». — У нас зараз поки що одні «хлопці», два з них призначені для розплоду, решта, стерилізовані, складають їм компанію: альпакам потрібна соціалізація. Плануємо наступного року завезти і «дівчат», щоб ці красені у нас розмножувалися. Мріємо збільшити нашу ферму до 60 особин.
Одна з особливостей цих тварин — дуже тепла і легка вовна, яка не викликає алергії.

— Ми своїх альпак постригли на початку червня, — продовжує Максим. — З отриманої вовни плануємо виготовити нитки. А вже з них хочемо зв’язати для своїх підписників в Інстаграмі шапочки і шкарпетки. Збільшиться поголів'я — збільшимо виробництво ексклюзивних корисних речей…

Ми попросили родину Кушнірів розповісти про характер альпак. Запитали, чи правда, що вони неохоче йдуть на контакт з людьми, не люблять, щоб їх гладили?

— Серед усіх наших альпак найбільш контактним є Бажан. Інші «хлопці» більш обережні. Але коли їх годуєш, підходять і дають доторкнутися до себе…

Отака «відлюдькуватість» цих тварин, напевно, пов‘язана з тим, що після народження мами їх не облизують — на відміну від корів. Тому альпаки не звикли до ласки. Можуть підійти до людей лише тоді, коли самі виявлять таке бажання.

Як і кожна свійська тварина, альпаки гуцулів Кушнірів мають клички. Раніше вони були польськими, бо придбали їх у сусідній країні. Тепер, після «перехрещення», альпак звати Їлак (похідне від гуцульського імені «Ілля»), Бажан, Яр (або Ярополк), Вир, Дарій.

— Є у нас ще і Свирид Опанасович. Він відповідає за безпеку у стаді, — звертає увагу Максим. — Коли чує якісь підозрілі звуки з лісу, то починає горлопанити. Створює образ поважності. Тому і поважна назва у нього…

До слова, найперший помічник Максима і Лесі - син Дем’ян, наймолодший з дітей. Він постійно допомагає доглядати альпак, разом з усіма заготовляє для них сіно. І тісно контактує з цими «іноземцями».