Ярослав Барнич повернувся на рідну сцену

Ідея поставити в театрі «ОКО» виставу «Шаріка» виникла невипадково, адже більше року тому цей театр отримав «прописку» в приміщенні Львівського будинку офіцерів, за що трупа щиро вдячна начальнику Будинку офіцерів полковнику Дмитру Бучкові. А сто років тому у цьому ж приміщенні грав свої вистави театр «Руська бесіда» (керівник — Йосип Стадник), в якому працював диригентом Ярослав Барнич — автор музики і лібрето «Шаріки». Таким чином відбулося повернення Барнича на рідну сцену.

​До постановки запросили львівського режисера Богдана Ревкевича. «Виникла ідея поєднати ім'я Барнича з місцем, де зараз грає свої вистави театр «ОКО», — розповів пан Богдан. — А друга важлива причина, чому вибір зупинився саме на виставі «Шаріка», — це тема, яка зараз нам дуже близька, — тема війни, кохання, очікування, вірності.

Тема життєствердна. Дуже важливо, щоб дівчата чекали своїх хлопців з війни, а хлопці щоб відчували їхнє кохання і підтримку. І, звісно, визвольна боротьба, яка тривала сто років тому, триває і зараз, а ворог той самий. Ярослав Барнич у 1914 році вступив до лав Січових стрільців, тому ця тема йому була близька. А через 20 років, у 1934-му, за своїми спогадами він написав п'єсу «Шаріка, або Кохання січового стрільця». Для мене ця постановка стала великим випробуванням, адже я прийшов у Театр Марії Заньковецької 19-літнім хлопцем, на сцені гриміла масштабна постановки «Шаріки» Федора Стригуна — з великою кількістю акторів, танцями, оркестром, піснями… Переді мною стояло завдання зробити цю постановку компактною, адже театр «ОКО» — невеликий. Тому запросили акторів з інших театрів.

Над виставою працювали з червня — місяць і десять днів. Довелося трохи скоротити сам текст і обмежити кількість персонажів, залишивши найголовніших. Але, як на мене, вистава через це тільки виграла. До слова, це перша вистава театру «ОКО», яка відбувається на великій сцені Будинку офіцерів".

​Класичний сюжет про кохання, випробування, розлуку і щасливе з'єднання двох закоханих — мадярської дівчини українського походження Шаріки (Галина Риба) і хорунжого Січових стрільців Степана (Богдан Козлінський). Дебютував у театрі «ОКО» заньківчанин Ярослав Дерпак, віртуозно виконавши роль Клима Гусака, а також «піккардієць» Ярослав Нудик, який був дуже переконливий у ролі батька Шаріки Деркача.

​На тлі війни, що забирає спокій і буденність, народжується кохання — щире, наперекір усьому. Вона — місцева дівчина з іншого світу. Він — український боєць, який боронить свою землю. У центрі - не лише романтична лінія, а глибоке переживання: як це — чекати, вірити, не втрачати надії. Це не лише вистава про кохання. Це — вистава про нас сьогоднішніх. Про тих, хто чекає. І про тих, хто повертається.

​Цікаве сценографічне вирішення і костюми розробила художниця Оксана Радкевич. Пошиття костюмів Любові Криси. На сцені лише металевий міст, на який час від часу піднімаються персонажі, і металева шафа з двома дверцятами без стін, яка виконує роль ще й стола, який пересувається по всій сцені і є наче ще одним персонажем вистави.

​Слід відзначити чудове аранжування Володимира Помірка, хореографію Дениса Григорука, художника по світлу Григорія Рибу, звукооператора Ростислава Онищака.

​Вже у вересні, в новому театральному сезоні, творці вистави «Шаріка» обіцяють: її зможуть побачити всі охочі.