На місці колишнього пасовиська — затишний райський куточок

Нині колишній напівторф'яний вигін, який заростав бур’янами, перетворився на садово-городній кооператив «Малинівка». Крайнє обійстя на ньому — ошатний компак­тний будиночок із сонячними панелями на даху, власним колодязем, автономною ка­налізацією, поряд — зразкові грядки зі всякою-всячиною, так само ретельно доглянутий молодий сад, мінідендрарій, мініпарк, де повно квітів. Очі і душа відпочивають від споглядання цієї рукотворної краси…

Господарює тут сім'я Михалевських. Не по­грішу проти істини, коли скажу, що багато чого на цьому подвір'ї - реалізована ініціатива господині Надії, котру у всьому підтримує її половинка Руслан. Не один досвідчений аграрій позаздрив би креативності, за­взятості до роботи, вправності цього подружжя.

Там, де колись було багно і чагарники, довгими паралеля­ми тягнуться безбур’янні рядки картоплі, цибулі, часнику, столо­вих буряків, моркви, гороху, кро­пу, петрушки, кабачків та іншої зеленини. На городі знайшлося місце і для екзотичних у Галичині кавунів та динь. Родяться вони невеличкими, зате які солодкі!

Тішать зав’язками плодів виноград, молоді яблуні, груші, вишні - ґаздиня їх сама садить, щепить, обрізує, штамбує, кропить, білить. Перед входом — композиції із підстрижених туй та інших декоративних де­рев-кущів, дерев’яна лавка-гойдалка під навісом. Подвір'я виглядає як підстрижений мо­ріжок чи англійський газон. За домашнього ландшафтного дизайнера тут теж Надія.

Не відірвеш погляду і від кві­тів, яких набереться більш як пів сотні сортів. Улюбленцями жінки є пишні гортензії з їхні­ми купчастими голівками-шап­ками. Біля розквітлих жовтих, червоних троянд — світильники на сонячних батареях: вийдеш вночі подихати духмяним пові­трям, а тебе зачаровує ілюмі­нація у цьому квітковому цар­стві…

Вирощеного на кількох дач­них сотках врожаю цілком ви­стачає цій сім'ї на весь сезон. Різнобарвними закрутками за­повнена вся комірка. Яка це ве­лика приємність — увечері всією родиною і в компанії друзів сісти за накритий стіл на дерев’яній веранді, смакувати наїдками з власних продуктів і кавою, всо­тувати блаженні аромати до­вколишньої флори і вслухатися у звуки фауни — співу солов'їв, зозуль, романтичної переклич­ки лісових козуль. А ще — піти з вудочкою до ставочка і підчепи­ти на вечерю кількох коропців…

Надія, уродженка села Ши­балина, за професією — швачка-мотористка. Доводилося бути їй барменом, працювати на підприємствах із виготовлення електроніки, пластикових ві­кон. Спробувала нелегкого хлі­ба і за кордоном. Нині працює у м’ясній крамниці Бережан. Хай там що, але після нелегкого дня за прилавком неодмінно ква­питься на свої грядки.

— Робота на землі приносить мені величезне задоволення. Це моя радість, мій відпочи­нок! — розповідає жінка. — А ко­лись… Наробилася у дитинстві стільки, що чоловікам і не сни­лося!

Наді, наймолодшій із чоти­рьох дітей, було шість років, коли не стало їхнього батька. Багато трудомісткої сільської роботи лягло на її дитячі плечі: ферма, домашній город, 5-гек­тарна плантація цукрових буря­ків. Дитиною працювала нарів­ні зі старшими — відкидала гній, вручну доїла 15 корів.

Ті навички до праці дуже до­помогли у дорослому житті. Здається, немає такої справи, якій Надія зі своїм Русланом не могли би дати раду. Багато чого навчило життя, дещо по­черпнули з книг та Інтернету. Якщо є чітка мета і однодумець поруч — гори можна зрушити!