Як на Львівщині зберігають культурну спадщину євреїв?

«Хочемо, щоб ці простори — старі синагоги, кладовища, руїни шкіл, вулички без табличок перестали бути фоном і знову стали джерелами сенсу. Не мовчазними свідками трагедій, а частиною живої культури, яка повертається до нас, — розповів для „ВЗ“ директор департаменту спорту, молоді та туризму Львівської ОВА Роман Хімʼяк. — У рамках тижня єврейської культурної спадщини запланували лекції експертів про те, як культура пам’яті може ставати ресурсом для розвитку громади, туризму та нової спільної соціокультурної відповідальності. Упродовж століть єврейські громади були важливою частиною розвитку Львівщини, формували торгівельні зв’язки, архітектурний образ, побут, традиції та освітні інституції… Тиждень спадщини — переосмислення, відновлення й відкрита розмова про спільне минуле, яке ще можна повернути у спільне майбутнє через розвиток туризму».

«Жителі Миколаєва запакували єврейську родину Шорів на фіри та вивезли на Стрийську трасу»

… Перша зупинка нашої туристичної групи — промислове містечко колишнього цементного заводу — Миколаїв, яке ще кілька років тому було райцентром. Після реформи децентралізації місто входить до складу Стрийського району.

Екскурсовод, науковець Іван Щурко каже, що зараз у Миколаєві немає жодного іудея. «На початку другої війни було орієнтовано 700 євреїв, а зараз, кажуть місцеві, взагалі немає», — розповідає екскурсовод.

Перша єврейська родина, яка сюди приїхала 1870 року (невідомо звідки), каже пан Щурко, була багатодітна сім'я з прізвищем Шорів. Це була родина ортодоксальних іудеїв, яку ні місцеві, ні тим більше місцеві закони, не прийняли з відкритими обіймами…

«Це рідкісний випадок для Галичини, коли Миколаїв отримував Магдебурзьке право і міщани пролобіювали поправку до закону, яка стосувалася заборони євреям поселятися в цьому місті і займатися торгівлею, — продовжує розмову Іван Щурко. — До середини XIX століття євреїв тут не було. Але вони жили в невеликих містечках поруч з Миколаєвом — Дроговижі, Розвадові, Берездівцях. Родина Шорів намагалася тут поселитися, але миколаївці запакували їх на фіри та вивезли на Стрийську трасу. Пояснили, що в них таке звичаєве міське право».

Голова родини Шорів поїхав до Стрия, взяв з собою чиновника та поліцію і гайда до магістрату Миколаєва, щоб судитися. Поліцейський пояснив миколаївцям, що згідно з австрійським законодавством євреям можна поселятися будь-де. Родину Шорів змушені були прийняти. І вже у 1900 році на ринковій площі Миколаєва понад 50% забудови та об'єктів торгівлі були єврейськими.

«Чому родина Шорів така важлива для Миколаєва та нашого регіону? Бо Мойсей Шор — один із синів родини (народився у 1884 році) навчався у Відні на равина, а згодом продовжив навчання у Берліні та у Львові. Став одним з найвідоміших науковців історії давніх рукописів, часто подорожував Азією і привіз для колекцій палацу Лянцкоронських, що в Роздолі рідкісні рукописи. Мойсей Шор також був депутатом польського парламенту, ініціював рішення сейму про засудження Голодомору в Україні. Це маловідомий факт. Згодом Мойсея арештували НКВДисти, вислали до Казахстану, де він помер. Абсурдний факт арешту — Мойсею інкримінували шпигунство, бо знайшли документи незрозумілою мовою і потрактували їх, як таємні шифрування».

Якщо податківець, то лише єврейський!

У Жидачеві єврейська громада була значно чисельнішою, ніж у сусідньому Миколаєві, їхня історія почалася значно раніше — з 1451 року. «В історичних документах фігурує іудей Самсон, який був королівським податковим інспектором, — продовжує розмову під час екскурсії Іван Щурко. — Саме єврей збирав у Жидачеві податки. У XVII столітті тут було дев’ять єврейських родин, місто стало потужним епіцентром іудейства. Для порівняння, у Львові тоді було сімдесят єврейських родин».

Під час другої війни Жидачів був зруйнованим, єврейських історичних будинків залишилося не багато. Збереглася історична повітова лікарня у єврейському стилі та кілька вілл. Колись тут було кілька дерев’яних і мурованих синагог. Унікальність синагог Жидачева — фантастичні розписи із зображенням на стінах людей (зазвичай у синагогах розписи на інші теми — рослин і тварин).

«Єврейська забудова в центрі Жидачева — парцельна: на перших поверхах були крамниці, а на другому — житло, — наголосив Іван Щурко. — Частина теперішніх будинків з крамничками належала євреям».

«Окрім синагог, де мешкала єврейська громада, обов’язково була ішива — релігійна школа, — розповів під час екскурсії у Жидачеві дослідник єврейської культури, книговидавець Марко Сімкін. — Також були будівлі релігійної громади».

Вирушаємо на єврейський цвинтар Жидачева — один з найстаріших у Галичині. Мацев тут обмаль, а ті, що є (датуються XVII століття) — це фактично уламки, де складно ідентифікувати ініціали померлого. Це наслідок двох світових війн, коли радянська влада знищувала усе святе — церкви, синагоги. На цьому цвинтарі фактично з нуля вдалося відбудувати огелі - місця вічного спочинку духовних іудейських лідерів: цадиків, ребе. Огелі - це каплиці, де є могили цадиків, тут запалюють свічки, моляться. Кожен охочий може написати на листку свої бажання і покласти на могилу цадика. У єврейському світі цадиків прирівнюють до святих, які можуть вимолити на небі здійснення вашої мрії найкращим чином і в потрібний час. На могилах цадиків огеля зібралося чимало записок, усі - на івриті. З нашої туристичної групи двоє людей написали свої мрії, звичайно, українською мовою.

На цвинтарі Берездівців мацев більше, написи та символи унікальні

Наступна зупинка нашого історичного єврейського екскурсу — село Берездівці, яке колись було містечком. При дорозі поруч із зупинкою — занедбана споруда. Колись тут був магазин, де торгували євреї. Характерні архітектурні особливості - крокви та єврейський шпиль на даху. Неподалік була дерев’яна синагога, яка не збереглася до наших днів.

«Це площа Ринок Берездівців, перша згадка про місто датується 1410 роком, — наголошує екскурсовод. — Євреї тут були майже з самого початку. Дах синагоги був покритий гонтом, всередині - „кожуховані“ стіни. Це не властиво для іудейських святинь. Переважно всередині синагоги стіни були шальовані дошками. Швидше за все євреї підглянули, як українці захищали стіни і дах від опадів і перейняли досвід».

Марко Сімкін припустив, що синагогу в Берездівцях могли зводити українські майстри.

На цвинтарі Берездівців мацев більше, ніж у Жидачеві, а сам цвинтар — обгороджений і закритий. З нього відкривається гарна панорама на Розділ.

Написи та символи на мацевах унікальні. По символах можна зрозуміти, хто тут похований — чоловік чи жінка. Але це зрозуміло лише представникам іудейської віри. Квітка і пташка говорить, що тут споживає жінка. Дослідники кажуть, що цей цвинтар датується XVIII століттям.

Чому єврейська спадщина у плачевному стані?

Наша екскурсія єврейськими пам’ятками пройшла на одному диханні. Вражає, що це унікальна спадщина, яку нікому відновлювати, вкладати кошти у реставрацію. Яскравий приклад — між Берездівцями і Роздолом на очах знищується колишня гуральня, яку тримали іудеї.

Це був потужний горілчаний завод, який входив у концерн підприємств графа Скарбека. Тепер тут розвалені цехи, де цінні мідні бочки давно покрали і здали на металобрухт… Про хоч якесь підприємницьке життя колишньої гуральні свідчить сільськогосподарська техніка, яку тут на правах оренди зберігають місцеві фермери.