«Піст — не медична дієта, а до сповіді треба ходити стільки разів, скільки цього потребує сама людина»

У християн триває Великий піст, останній тиждень з якого Страсний — на честь спогаду про останні дні земного життя Спасителя, Його страждання і смерть. На думку священників, Великий піст встановлено як період загального духовного очищення й освячення. Чому Великий піст є особливо суворим, від чого треба відмовитися, чи обов’язково усім треба дотримуватися посту, коли і з яким покаянням йти до сповіді? Про це журналістка «ВЗ» запитала у священника Української Греко-католицької церкви, настоятеля парафії у селі Новошичі Дрогобицького району отця Василя Полянка.

— Ми повинні усвідомлювати, що піст — це не медична дієта, коли ми себе обмежуємо у кисломолочних чи м’ясних продуктах. Піст — це духовний формат, коли ми повинні трохи більше спілкуватися з Богом — як у храмі, так і вдома. Я би радив навіть взяти Святе письмо, стерти з нього порох і почерпнути для себе багато чого нового і потрібного. Звісно, відмовитися від споживання смаколиків було би добре. Однак, серед нас є жінки при надії, хворі люди, немічні, чи прикуті до колісних крісел. Власне піст не зобов’язує їх обмежувати себе у споживанні різноманітних страв. Як, зрештою і воїнів. Не потрібно фанатично ставитися до пункту «дотримання посту». Це особиста справа і сумління кожного. Великий піст — духовний момент, але не харчовий. Я би просив усіх людей, незалежно від віросповідання, уникати зла, не завдавати нікому болю і не робити кривди, не лихословити, а, навпаки, творити добро, щоб через моральні і духовні чесноти очиститися.

— Отче Василю, у Великий піст треба йти до сповіді. Знаю, багато людей очікують Страсного тижня і лише тоді йдуть сповідатися. Натомість інші у Великий піст йдуть навіть кілька разів до сповіді. Як правильно?

— Сповідь — відкриття своїх гріхів перед Богом у присутності священника. Скільки разів йти — один чи два-три, людина сама має визначати. До прикладу, людина має на душі тягар. Прийде до сповіді, виллє душу, і їй стає легше. Вона зняла зі себе той тягар. І тут не йдеться конкретно про Великий піст. До сповіді треба ходити стільки разів, скільки цього потребує сама людина. Пригадую випадок, коли до сповіді прийшла одна людина і розповіла про непорозуміння у родині. Вона не спілкувалася кілька років з батьками, розповіла, що їй дуже тяжко. Я порадив цій людині все ж таки піти і помиритися з батьками, навів як приклад Четверту Заповідь: «Шануй батька-матір…». Минуло трохи часу, ця людина потім мені розповіла, що батьки на неї чекали багато років. Тобто я не лише вислухав цю людину, а й дав пораду, як би варто було вчинити у цій ситуації. Примирення через Тайну покаяння на сповіді у храмі помирили цю родину.

— Людина, яка йде до сповіді, має підготуватися? Треба чітко згадати усі гріхи, чи священник сам ставитиме запитання?

— Сповідь — це іспит совісті. Людина сама повинна у своєму сумлінні проаналізувати — що доброго чи поганого вона вчинила. І обов’язково розкаятися у тому, що недобре зробила, чи щось погане комусь сказала. Не треба просто статистично прийти і назвати, як на «перекличці» раз-два-три свої гріхи. Має бути бажання виправитися у власних гріхах.

— Чи треба розповідати про всі гріхи? Якщо, до прикладу, людина має такий гріх, про який знає лише вона і Господь?

— Таїнство Сповіді встановлене самим Ісусом Христом. Ісус казав своїм апостолам, «кому відпустите гріхи тут, на Землі, будуть вони відпущені і у небі, а кому затримаєте, ці гріхи будуть затримані і у небі». Власне священник є тим посередником, якому треба розповісти про свій гріх. Бо людина не йому сповідається, а Господу Богу. Звісно, є людський фактор — людина не в силі пам’ятати усі свої гріхи. І якщо вона не все розповіла, бо забула — проблем нема. Але якщо людина це зробила свідомо, це вже великий гріх! Чи треба готуватися до сповіді? Бажано, бо тоді людина знає, у чому хоче покаятися. Тоді священник і людина довіряють одне одному. Зрештою, я відразу бачу, коли людина приходить зі щирим серцем на сповідь. Іноді підказую, але шаблонів у сповіді нема. Бо кожна людина — індивідуальна перед Господом. Є різні моменти, коли доводиться з людиною працювати персонально. Іноді люди бувають замкнуті, тоді треба їм нагадувати, запитую, можливо, гнівається на когось. Бо, як відомо, гнів, то великий гріх.

— Чи змінилася сповідь у час великої війни?

— 5 Заповідь — «Не убий». Ми бачимо, як ворог нищить мирне населення, агресор прийшов вбивати нас на наших теренах. Звісно, маємо сумнів щодо їхньої Церкви, з упередженням ставимося, бо як же ж так можна? Якщо ти християнин, то як можеш порушити цю Заповідь? Жодна Церква би собі не дозволила прийти на землю, яка їй не належить, і вбивати там людей. Ми бачимо ворога, який віроломно вдерся, і ми маємо захищатися. Чи змінилася сповідь у час великої війни? Звісно! Особливо, коли приходять українські захисники, які заглядали смерті у вічі. Для наших воїнів сповідь — духовна реабілітація. Недавно сповідав свого парафіянина, де рани тілесні важко гоїлися, а після щирої сповіді ми всі побачили на хлопцеві позитивну динаміку одужання…