Втративши старого друга, не захотів заводити нового…
Останні сім років Михайло Гранецький, якого у селі знають як великого любителя собак, на своєму обійсті гавкунів не тримає
Зарікся мати з ними справу. Не хоче, щоб перед його очима бігала особина, яка за своїми характеристиками бодай у чомусь поступалася б його колишньому улюбленцеві Барону…
Цього красеня породи коллі нахвалювали всі. Великий, гарний, з довгою розкішною шерстю, з розумними очима. І з добрим собачим серцем. Нікого не вкусить, зате скільки добра зробив! Мало того, що був вірним сторожем, то ще й піднімав настрій своїми іграми й витівками.
Наприкінці весни у хліві пана Михайла квочка висиділа два десятки курчат. Але от клопіт: інші кури щодня «підкидали» їй свої яйця. От і вийшло: одні маленькі цвірінькала вже бігають по подвір'ю, а інші - ще навіть не вилупилися. А квочка, думаючи саме про них, терпляче вигріває чужі яйця…
Без маминої опіки молоді курчата жалібно ціпали — хотіли тепла і уваги. Квочка розуміла їхні поневіряння, однак продовжувала свою материнську місію. Барон став на захист страждальників: забіг до хліва, зігнав квочку з гнізда — мовляв, з твоїми дітьми біда, а ти, сяка-така, тутечки розсілася. Де йому було зрозуміти ситуацію. Коли ж квочка знову вмостилася у гніздо, собака сам взявся пильнувати «сиріт»…
Іншого разу Барон здивував, коли з господарем пішли гуляти лісом. На горі побачили сарну, яка спокійно паслася там. Дивилася на гостей і не втікала. Пес підбіг до неї, про щось там, наче давні знайомі, обидвоє «поговорили» між собою — і через якусь мить тихо розійшлися кожен у свій бік. Ще одне незбагненне таїнство дикого світу.
Була й інша дивина. Йшов Барон з паном Михайлом через поле додому. Враз коллі помчав наперед і зупинився, щось знайшовши на землі, почав голосно гавкати. Так сигналізував про знайдені сильця — вони були приготовлені чи то на дику козу, чи то на зайця. Сильця Михайло Петрович знешкодив. А через кілька хвилин його Барон повідомив про нову, таку ж небезпечну знахідку. Того вечора надибали і зняли п’ять браконьєрських знарядь. Так Барон врятував кілька невинних лісових душ…
Відколи цей добряга коллі від старості помер, пан Мирон вирішив обходитися вдома без собаки. Не був упевнений, що трапиться йому такий же надійний чотирилапий друг…
