Бродять зайці по городу...

Сусідка, що громадила сіно, побачивши мене, прибігла виливати свої жалі. Думав, грішитиме на капосного сусіда, який трактором зробив вибоїни на дорозі, чи на туристів, які через її город проклали стежку до лісу. Та ні! Цього разу пані Рузі допекли... зайці.

- Минулого року ранній бурячок у мене геть чисто постинали козулі, - бідкалася дачниця. - Тому цього літа перемістила його на інший бік городу, ближче до хати — і таки врятувала. Зате маю тепер іншу напасть: хтось, ніби під гребінку, підстриг весь мій салат!

З почуття солідарності прийшов на обійстя пані Рузі, розраджую її, заспокоюю — мовляв, не переживайте, ще виросте ваш салат!

Нахвалюю господиню за її часник-цибулю, моркву. А потім помічаю у міжряддях купку характерного - горошкоподібного посліду, і за цим “речовим доказом” доходжу висновку, що нашу дачницю скривдили зайці.

Що це були саме вухані, переконався наступного дня, бо і мою городину вискубали непрохані лісові гості. Сердився так само, як пані Рузя.

Під вечір пішов у гості — знайомі кликали відзначити Зелені свята. По дорозі, на полі, недавно засіяному гречкою, побачив справжні заячі перегони. Вухані, немов діти, бігали навипередки, підскакували, перестрибували один через одного, робили удавані засідки і атакували “чужинця”. Хоча до мене їм було метрів п’ятдесят, зовсім не лякалися. Здається, бешкетували ще з більшим азартом.

Згодом розповів про це пані Рузі. Її реакція була несподіваною:

- Дідько з ним, з тим салатом — якось обійдуся без нього. Вже не злюся. Навіть трохи зраділа: приємно від однієї лише думки, що водяться у наших краях зайці та інша звірина. Раніше думала, що мисливці і фермерська хімія їх геть чисто винищили. А воно, виявляється, не так.

На тому негативні емоції пані Рузі вляглися. Правду люди кажуть: від ненависті до любові — один крок…