І своє поле обробляє, й односельцям допомагає

Скільки себе пам’ятає Петро Водославський, ніколи не розлучався з роботою на землі. Ще школярем випасав корів, разом зі старшими членами сім’ї обробляв городи, косив та громадив сіно...

Не цурався такої праці й тоді, коли столярував на Тисменицькій меблевій фабриці, а згодом був опалювачем шкільної котельні. Повер­нувшись зі зміни, залюбки брав до рук ло­пату, сапу, впевнено тримав чепіги плуга.

А після виходу на пенсію Петро Фе­дорович поринув у напружені селянські будні. Разом із дружиною Марією Юрі­ївною, синами Богданом та Тарасом до­глядають невелику пасіку, утримують ко­рову, теля, кілька свиней, птицю.

Аби прогодувати живність, дбайлива родина обробляє 4,5 га поля (батьківські паї). Там щороку вирощує зернові куль­тури, кормові буряки, кукурудзу, карто­плю, гарбузи, кабачки. Відтак є до чого докладати зусилля.

Справжній помічник ґазди – кінь. Він оре ниву, підгортає рядки картоплі, тягне додому наповнений урожаєм віз.

До речі, господар не лише обробляє свої ділянки, а й за потреби підсобляє односельцям. Особливо важливі такі по­слуги нинішнього часу, коли через брак пального більшість тракторців та мото­блоків стоять на приколі, а гривастих у селі майже не залишилося. Тож основне навантаження довелося перебрати на себе Водославському та його безвід­мовному вороному.

Федір Виноградний.