Як переконати близьку людину піти до лікаря?

Дорослі люди бояться лікарів. Деякі так сильно, що готові швидше померти, ніж відвідати поліклініку. Щоб вони не здійснили своїх намірів, доведеться навчитися і поважати їхню думку, і зрозуміти природу їхніх страхів

Мало хто любить відвід­увати медичні установи. Контрольований страх пе­ред кабінетами деяких лікарів, бо­язнь діагнозів — норма. Привід для занепокоєння з’являється, якщо є готовність терпіти будь-який біль, аби не перетинатися з людьми у білих халатах.

Помітити це небезпечне для життя відхилення у поведінці дуже просто: починається все з прин­ципового ігнорування медоглядів і відмови від професійної допомо­ги у разі потреби.

Спостерігати, як родич чи друг ігнорує небезпеку, неприпусти­мо. Однак і прийняти рішення за близьку людину не вдасться.

Щоб довести жертві власних помилок необхідність візиту до лікаря, потрібно зрозуміти її мо­тивацію та виявити максимальну повагу до її особистості. Це зву­чить дивно, але саме відсутність тиску і доброзичливе ставлення до «неправильних», але близьких людей, може врятувати їхнє жит­тя.

Причини відмови від медич­ної допомоги. Людина може як завгодно пояснювати своє неба­жання записуватися на прийом у поліклініку, але за будь-якою, на­віть екзотичною аргументацією, ховатиметься одна-єдина причи­на — негативний досвід спілкуван­ня з лікарями.

Такими можуть бути:

  • Важка хвороба і смерть близької людини.
  • Візит до хама/шарлатана у білому халаті.
  • Особисте знайомство з бо­лючими медичними процедура­ми, враження від яких затьмарило результат. А також страшний діа­гноз.

Останнє може бути наслідком неправильної поведінки — відвідування лікаря після того, як захво­рювання перейшло у важку форму і консервативні методи лікування були б неефективними. У цьому випадку людина буквально ганя­ється за підтвердженнями свого переконання і потребує екстреної допомоги.

Коли людина з таким досвідом сварить медиків, вона має на ува­зі цілком конкретних осіб. Нама­гатися переконати її на словах не треба. Вона це сприйматиме як бажання заступитися за того, хто зробив їй боляче.

Намагатися залякати її страш­ними наслідками просто немож­ливо.

Пояснення відмови від ме­дичної допомоги. Прямо заяви­ти про те, що не піде у поліклініку, бо не хоче, доросла людина чо­мусь соромиться. Вона розро­бляє складні конструкції, що по­яснюють її поведінку. Їй не треба звертатися до медиків за однієї з двох причин:

  • ідеальне здоров’я, яке сто­роннє втручання здатне поруши­ти. Зворотний бік міфу — надто слабке здоров’я, яке страшно ко­мусь довірити;
  • смертельне захворювання, яке неможливо побороти жодним відомим людству засобом.

Намагатися зламати усталену картину світу дорослої людини — марна річ і тупиковий шлях у вирі­шенні проблеми. Самовідчуття — особиста справа кожного, на яке ніхто не сміє зазіхати, тим більше, що аргументів у охочого оскаржи­ти статус хворого або здорового замало. Розв’язавши війну, поміч­ник-невдаха ніколи не зможе від­вести близьку людину до лікаря.

Організація візиту до лікаря для того, хто відмовлявся від медичної допомоги. Той, хто хоче організувати для близької людини відвідування лікаря, має ретельно підійти до вибору фа­хівця. Слід спершу самостійно зу­стрітися з лікарем, пояснити йому ситуацію, попередити про пси­хологічну проблему майбутнього пацієнта.

Пропозицію відвідати ме­дичний кабінет можна піднести як можливість підтвердити вже сформовану думку про власне здоров’я. Підкріпити ідею слід розповіддю про професіонала. Краще уникати фантастичних іс­торій, описати свій особистий до­свід, причому бажано, щоб лікар не виглядав опонентом оповідача, авторитетною особою, що пригні­чує волю пацієнтів.

Прийти у поліклініку разом з родичем або другом, якому страшно, — абсолютно нормаль­но. Ненормально — заходити разом з ним у кабінет, намага­тися відповідати за пацієнта на питання лікаря, а то й нав’язати фахівцю своє бачення діагнозу. Заважаючи медику працювати, легко спровокувати конфліктну ситуацію, яка стане для хворого підтвердженням того, що прихо­дити сюди не варто.

Показати хворому реальну картину стану його здоров’я, описати можливі варіанти розви­тку подій і разом з ним вибудува­ти програму лікування і реабіліта­ції — завдання лікаря. Він зможе провести необхідну діагностику, тому його слова будуть підтвер­джені фактами. Грамотний фахі­вець здатний запропонувати па­цієнту кілька варіантів лікування і допомогти йому вибрати опти­мальний.

Психологічна підтримка лю­дини, яка відмовляється від медичної допомоги. Наступний час візиту, ліки і програму терапії призначає лікар. Це означає, що ви маєте підтримувати пацієнта-новачка в освоєнні нових форм поведінки. Гіперопіка з боку до­мочадців здатна сформувати недовіру, а в окремих випадках підірвати довіру до медицини і спровокувати інтерес до анти­наукових і небезпечних методів впливу на організм.

Повернутися до неправильних поглядів той, хто вже побував у полоні небезпечних стереотипів, може легко. Відмовлятися від старої манери поведінки склад­но, новий образ доброго лікаря і відсутність бажання слідувати його рекомендаціям викликають дисонанс, з яким дехто бореться, знову уникаючи медиків.

Зовсім погано, якщо лікар пе­реходить на інше місце роботи або йде на пенсію. У цьому ви­падку доведеться повторити весь непростий шлях у медустанову заново.

Популярне за добу

Популярне за тиждень