Наших жінок наїхало так багато, що італійці мають із кого вибирати

Майже з кожної другої галицької родини хтось покинув рідну домівку і поїхав шукати кращої долі за кордон. Багато жінок подалися до сонячної Італії, бо заможні сеньйори винаймають дешеву робочу силу для прибирання у своїх помешканнях, шукають “компаньйонок” (так називають доглядальниць. – Г. Я.) для стареньких батьків. Якщо кілька років тому за цілодобове “компаньйонство” українській жінці платили до тисячі євро на місяць, то тепер за таку роботу більше 800 ніхто не дає.

Чому “впала” зарплата за часто каторжну роботу? Моя подруга Тетяна, яка сім років тому вийшла заміж за італійця, пояснює: наших наїхало так багато, що італійці мають з кого вибирати. Багато жінок приїхали також із Азії й Африки, а ті готові працювати ще за менші гроші, ніж українки.

Щоб потрапити на таку роботу, бажано трохи говорити італійською, бодай розуміти кілька фраз. Якщо доглядати треба за “лежачою” людиною, то не можна залишити її навіть на 15 хвилин. Бо можуть приїхати діти і за таке вигнати доглядальницю. Робота важка, але, за словами Тетяни, не потрібно платити за житло, а це щонайменше 350 євро, і харчування. Тобто доглядальниця фактично на повному пансіоні у роботодавця. І тоді тих 750-800 євро можна відкласти і переслати дітям в Україну.

Таня каже, найважче з тими, хто має хворобу Альцгеймера. Такі люди “дістануть” розпові­дями. Піти в іншу кімнату і читати книжку чи спілкуватися телефоном суворо заборонено. “Компаньйонка” має бути завжди поруч з господинею!

Старі люди вередливі, як діти: то їм холодно, то гаряче. Ніби й усміхається, все гаразд. А варто прийти їхнім дітям, скаржаться, мовляв, доглядальниця все робила не так, ображала їх. Добре, коли ті діти розуміють, що у батьків старечий маразм. А якщо не розуміють, то після двох-трьох таких “заявок” зарплату зрізають. На початку місяця домовлялися про 750 євро, а наприкінці видали 500... Трапляється, старші люди бояться, що заробітчанка щось у них вкраде. На хвилину відійшла витерти пилюку в іншій кімнаті, а сеньйора може поскаржитися дітям, що українка копалася у її речах у шафі.

Трапляються і кумедні випадки. Наталка, знайома Тані, яка за два роки непогано вивчила мову, доглядала 80-річну бабусю. Сеньйора її настільки “дістала” розповідями про свою молодість, що Наталка бабусю після кожної оповідки “посилала”: мило усміхалася і казала: “Слухай, та йди ти вже на (три букви. – Авт.)”. Бабуля запам’ятала цю фразу і одного разу запитала, що вона означає. Довелося викручуватися, мовляв, це такий комплімент – гарного вам дня. На День Незалежності України, коли у Наталки був вихідний, за нею зайшли такі ж заробітчанки. Бабуся, щоб продемонструвати своє знання української, вийшла на балкон і навздогін жінкам вигукнула зав­чену фразу...

Хто багато років працює в Італії, в Україну не хоче повертатися. За старими людьми доглядати в Італії також не хочуть. Таку роботу в основному виконують новачки, яким нема де жити. “Старожили” шукають заробітку легшого. Наприклад, прибирання квартири. Кілька років тому за годину прибирання платили 10 євро. Тепер 8.

За словами Тані, вигідно вийти заміж за старого італійця-холостяка. Хоча тут теж не без нюансів. Якщо дідусь через кілька років помре, дружина (не важливо, звідки вона родом) повинна його поховати. А це чималі гроші. Якщо нема потрібної суми вдома, можна взяти у банку кредит, як це зробила свого часу Тетяна. Родина покійного чоловіка, як правило, фінансово у таких випадках не допомагає. Добре, що рідна племінниця Антоніо (так звали чоловіка Тетяни) підказала, як правильно оформити документи.

Те, що Таня пережила тоді, можна показувати у фільмі жахів. Рідний брат покійного вигнав Таню з дому, тож треба було десь жити і віддавати шість з половиною тисяч євро банку. Родина Антоніо її до себе також не брала. “Добра” землячка сказала, що допоможе влаштуватися, але за це їй треба буде віддати... усю першу зарплату – 900 євро. Але вибору у Тані не було. За рік розрахувалася з банком. Не лише грошима зі свого заробітку. За італійськими законами, їй, вдові італійського пенсіонера, призначили пожиттєву пенсію – тисячу євро. Може її позбутися, якщо офіційно влаштується на роботу в Італії або вийде заміж ще раз.

Таня тепер підробляє у жінки-росіянки, яка п’ять років тому вийшла заміж за старого італійця. Росіянка досі не вивчила мови, тож Таня підпрацьовує перекладачем у російсько-італійського подружжя. Сеньйор має хворобу Альц­геймера, тому доводиться його слухати чотири години на день. І усі ті спогади юності за 400 євро на місяць перекладати законній дружині...