«Візьми мене додому», - ніби кажуть собаки із притулку «Милосердя»
У дитинстві я боявся собак. Пригадую, батьки попросили мене винести сміття. Я з пакетом, який тоді був не надто меншим за мене, підійшов до смітників, а там — з десяток собак.
Вони почали гавкати, гарчати, деякі побігли до мене. Найбільше мені запам’ятались злющі очі, морди, з яких скапувала слина, і гострі зуби. Я побіг, у сльозах, з криками…
Цю історію я пригадав, коли стояв перед воротами притулку для собак «Милосердя», що в Брюховичах. Це місце, в якому кількадесят вольєрів, миски з водою та їжею, і безперервний гавкіт трьохсот собак, які метаються туди у вольєрах, вилазять на клітки та ганяють по території притулку.
Перед парканом я думав лише — «не покажи страху!». По той бік... познайомився з Джеком. Це велика, десь 60 кг, і дуже волохата московська сторожова собака. У притулку він вже п’ятий рік. Його знайшли на вокзалі і привезли сюди. Джек боїться чоловіків. Цей гігантський пес, в якого голова більша за мою, ховався від мене за будою. Повірте, я його боявся не менше, ніж він мене. Можливо, цей спільний страх дозволив нам порозумітись. Я опустив руку, аби погладити Джека, а він підсунув голову так, щоб торкнутись моєї руки. Врешті, ми потиснули один одному руку і лапу, як добрі знайомі.
У притулок собаки потрапляють по-різному. Деяких знаходять на вулиці та привозять, деяких залишають під брамою притулку і тікають, а деяких привозять власники. Пані Наталя, яка керує притулком, розповіла, що їх часто шантажують, щоб вони забрали тварин, бо інакше їх просто прив’яжуть біля входу і залишать напризволяще. «А знаєте, що відбувається з таким собакою? Ви чули, як тварина скавулить, коли сумує за хазяїном, якого любить?», — запитує пані Наталя.
Після 10 хвилин у притулку безперервний собачий гавкіт вже не сприймається. Ви стаєте органічною частиною цього світу. Ваш погляд зупиняється на кожній собаці, яка прошмигує поруч з вами, а руки автоматично гладять кожну голову.
У «Милосерді» цікаво спостерігати за тваринами, які шукають собі нових хазяїв. Вперше у житті я побачив собаку, який, спершись передніми лапами на клітку, виляв тулубом, ніби танцюючи. Потім пані Наталя показала коричневу Осю з білими лапками, яка легко перелазить з вольєра у вольєр — через двометровий паркан.
«Милосердя» прагне допомогти кожній собаці. Звісно, бракує сил та рук, аби врятувати кожну. Цим тваринам бракує тепла. Не йдеться лише про любов хазяїна. Їхні вольєри збиті нашвидкуруч і легко продуваються. Їм потрібні дрова, солома та будь-які речі, які можна використати, аби утеплити клітки. Прийдіть до них, якщо маєте змогу, аби вони теж знайшли свій дім. Телефон притулку: 243-41-53.
