Подарунок з-за океану для Віри Фещук-Омельчук
Після публікації у «ВЗ» про жінку, в якої з народження нема обох рук і яка сама виховує двох дітей, подружжя зі США передало їй гроші
Коли у Віри Фещук-Омельчук народилася друга дитина, “Високий Замок” одним з перших написав про цю мужню жінку. У Віри від народження нема обох рук, зате Бозя нагородила її іншим даром — добрим і щирим серцем. Віра не скиглить і не нарікає на долю. Вважає себе щасливою, бо у неї підростає донечка Евелінка — щебетушка, помічниця і порадниця.
Евелінка — мамині руки. Їй — два рочки і десять місяців. Три місяці тому Віра народила Арсена. На нього — уся надія. Бо як обійтися вдома без сильного чоловічого плеча? Наша газета з розповіддю про жінку-героїню, яку з двома діточками покинув чоловік, потрапила до Сполучених Штатів Америки. Історія настільки зворушила подружжя літніх людей, що вони передали через свого знайомого 500 доларів в Україну на потреби Віри та її діточок.
Коли два тижні тому до редакції зателефонував чоловік і повідомив, що хоче передати гроші Вірі, я відразу почала розпитувати, хто він, звідки. А коли почула, що пан Нестор Смолинець прилетів з Америки, була приємно вражена. Насамперед тим, що нашу газету читають і нам вірять люди за океаном, але ще більше мене тішило те, що людина здалеку перейнялася долею цієї жінки. Відразу зателефонувала Вірі Фещук-Омельчук і розповіла радісну новину. Принагідно поцікавилася, чи не схаменувся її чоловік. Може, прийшов, нарешті, побачити свого сина, про якого так мріяв і якого ще жодного разу не бачив та не тримав на руках. Не приходив! Як і не бачила досі свого новонародженого онука рідна бабуся — свекруха Віри Фещук-Омельчук, яка живе через хату від своїх внучат.
Через кілька днів Віра мені зателефонувала і повідомила радісну новину: “Мені вже додому привезли 8 тисяч гривень. Хлопець з нашого села Юра зустрівся у Львові з паном Нестором. Я вже подзвонила і подякувала цьому доброму чоловікові. Навіть не сподівалася, що на свій день народження (15 грудня) отримаю такий гарний подарунок!” — щебетала у слухавку Віра.
- Це не я дав гроші, — розповів журналісту “ВЗ” 62-річний Нестор Смолинець. — Я збирався їхати до родини, яку маю у Львові та Дрогобичі. Вже й спакував речі, як зателефонували наші приятелі пані Слава і пан Мирон Біласи, які живуть поблизу Філадельфії. Сказали, що прочитали у “Високому Замку” історію про жінку без рук і дуже просили передати їй 500 доларів. У Львові я їх виміняв на гривні. Вийшло 8 тисяч гривень.
— Це молоді люди?
— Ні. Немолоді. Вони на пенсії. Їм по 80 років. До Штатів виїхали під час Другої світової війни. Пан Мирон слабує, не може ходити, їздить в інвалідному візку. Це дуже добрі люди, співчутливі. Переймаються чужою бідою і допомагають фінансово. Знаю, що передавали через якусь жінку комусь в Україну кошти, але, мабуть, ці гроші до адресата не дійшли. Бо минуло вже трохи часу, а від тих людей і від тієї жінки нема жодної вісточки. Бачите, це як у тій історії, яку ви написали, — про добрих і поганих людей.
