Перший раз в український клас

Першого вересня до шкіл Львова підуть навчатися 68 тисяч дітей (з них 7431 першокласник). Серед них — 118 дітей зі сходу України та Криму (95 підуть у перший клас). Про це повідомив міський голова Львова Андрій Садовий. Загалом по Львівщині за шкільні парти сядуть близько 300 учнів із Криму та сходу. На дітей, які волею долі опинилися у незвичному мовному середовищі, чекає подвійне навантаження, адже їм доведеться не тільки уживатися з новими однокласниками, а й підтягувати знання української мови. Журналісти “ВЗ” розшукали кількох таких учнів та розпитали їх, з яким настроєм вони готуються переступити шкільний поріг.

«У Донецьк не повернуся ніколи!»

«Там війна — повсюду постріли, вогонь і розруха, — розповідає донеччанка Ірина Кононова. Її голос тремтить, на очах — сльози. — Переживаю за батьків, які залишилися в Донецьку, їхати звідти відмовились. Сказали: ми пенсіонери, нам втрачати нема чого, а ти, доню, бери сина і втікай». Ірина зі своїм 15-річним Данилом покинули Донецьк на початку літа. Мешкали у Харкові, Києві, згодом перебрались до Львова. Ірина каже, що у міфи про «фашистів-бандерівців» ніколи не вірила, бо часто бувала у столиці Галичини — у відрядженнях, гостювала у друзів.

Данило навчатиметься у СЗШ №17 з російською мовою викладання. Українську розуміє, але говорити поки що важко. «Мій Данило неабияк переживає через те, чи вдасться йому подолати мовний бар’єр, — каже мама. — Боїться, що його не зрозуміють львівські учні. Кожен день тренується розмовляти зі мною державною, перепитує значення слів. Схоже, його це вже навіть цікавить». Повертатися в Донецьк Ірина зі своїм єдиним чадом наміру не мають. Ірина хоче, аби син навчався у Львові, здобув хорошу освіту, а згодом вкладав у свою справу не грошовий, а інтелектуальний капітал.

«Освіта — це те, що завжди буде з тобою»

Сім’я кримського татарина Ернеса покинула рідний Бахчисарай ще на початку березня. Він — бізнесмен, побоюється переслідувань на політичному ґрунті, тому і його ім’я, і імена його дітей змінено. Поки розмовляємо з Ернесом і його дружиною, трійко їхніх хлопчаків — Ахтем, Таїр і Едем — чемно забавлялися поруч. Діти незле розмовляють солов’їною. «В школі вивчали українську мову, хоч і весь навчальний процес в Криму вівся російською, пояснює батько. — Проте я завжди наполягав, аби діти володіли державною мовою».

Наймолодший з трьох братів — Ахтем. Йому нещодавно виповнилося шість. Каже, що вже знайшов у Львові друзів і їхати звідси анітрохи не хоче. Такої ж думки тринадцятирічний Таїр. Хлопчик чудово розмовляє українською, а також знає німецьку і англійську. Найменш говіркий — Едем. Він — найстарший, вже восьмикласник. Любить спорт, займається карате. Зізнався, що сумує за друзями, які залишились у Криму, і шумом морських хвиль. «Львів — чудове місто, але хочеться повернутися туди, де виріс», з сумом каже юнак. Надії на повернення у Бахчисарай кримськотатарська сім’я не плекає. Вже освоїлися в орендованій квартирі. Діти пішли в українську школу, а батько шукає можливостей для розвитку власного бізнесу у новому місті.

“У Львові не живуть ілюзіями і не ностальгують за дешевою радянською ковбасою, продовжує розмову батько хлопчаків. Тут цінують освіту. За нею я й приїхав — хочу дати можливість дітям здобути якісні знання, бо в нинішньому Криму це неможливо. На власному досвіді переконався, що нерухомість, бізнес і навіть територію відібрати дуже легко. А освіта — це те, що завжди буде з тобою”.

«Українську мову вивчив ще в Луганську»

Дмитро з Луганська 1 вересня піде в 11й клас львівської СЗШ № 17. Його мама Наталя у розмові з журналістом “ВЗ” все ж таки відмовилася називати своє прізвище і прізвище сина. Однак розповіла, що мовних проблем сім’я не має — українську мову син знає непогано, у Луганську її вивчав. Жінка влаштувалася на роботу у Львові, знімають квартиру. “Поки у Луганську йде війна, будемо у Львові, розповідає пані Наталя. У школу всі документи оформили, 1 вересня із хорошим настроєм ідемо на навчання. Звичайно, до нової школи завжди важко адаптовуватися. Але не думаю, що у Діми будуть проблеми з українською мовою, він нормально нею спілкується. Можливо, будемо пов’язувати своє майбутнє зі Львовом. Тут дуже привітні люди, доброзичливе ставлення до нас, не бачу особливих проблем”.

Коментарі для «ВЗ»

Лариса КОРНІЙЧУК,

вчитель української мови та літератури львівської середньої СЗШ №35

з російською мовою викладання

У нашій школі навчаються російськомовні діти, тож з власного досвіду скажу, що все залежить від бажання дитини. Якщо школяр готовий вивчати українську мову, йому це цікаво, то місяців за тричотири він нею спілкуватиметься. Якщо ж учень не налаштований до вивчення української, то процес мовної адаптації триватиме понад півроку.

Раптовий перехід з російськомовного середовища в українськомовне не стане для школяра сильним стресом, якщо адаптація буде делікатною. А це означає, що однокласникам російськомовного учня треба пояснити, що ідеально з перших днів він не заговорить. Помилки будуть, і багато. Та в жодному разі не можна з цього сміятися. Якщо українськомовні однокласники заздалегідь запропонують свою допомогу, російськомовний школяр не ображатиметься та не замикатиметься, коли його делікатно виправлятимуть. Це ж стосується і вчителів. Вони повинні розуміти, що дитина вивчатиме мову поступово, може, навіть і повільно. Найголовніше, що потрібно пам’ятати, — не буде психологічного дискомфорту — вивчення мови йтиме добре. Дитині потрібно вселити впевненість, дати надію, що вона опанує мову.

Оксана ГЕНТОШ,

голова Львівської обласної організації Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка

Російськомовні школярі швидко опанують українську мову, спілкуючись зі своїми однокласниками. І процес цей відбудеться значно швидше, ніж ми з вами думаємо. У цій ситуації важливим фактором є бажання самих учнів і відсутність спротиву батьків, основний аргумент яких — “це ж важко”. Зрештою, що стосується таких специфічних дисциплін, де багато термінів, якот, фізика чи хімія, вчитель завжди може перекласти незрозуміле для російськомовного учня поняття.