«У мене стріляли два снайпери»...
Чоловік, який дивом залишився живим, упізнав себе на одній з фотографій у газеті. Через редакцію хоче розшукати тих, хто врятував йому життя
Медики надають допомогу пораненому чоловікові. Прикладають до ран бинти. За мить вони просочуються кров’ю... На це фото випадково натрапили в Інтернеті. Використали його у статті, у якій йшлося про надання першої медичної допомоги при вогнепальних пораненнях. Стаття вийшла друком у газеті “Добре здоров’я” (популярному додатку “Високого Замку”) наприкінці лютого, після розстрілу людей на Майдані. А кілька днів тому до нас звернувся читач, який впізнав себе на знімку: “Мене звуть Антон Луб’яницький. Розшукую тих, хто врятував мені життя. Прошу вашої допомоги”.
На Майдан 24-річний Антон їздив тричі. Спершу займався організацією мітингів у рідному місті (активіст живе у Кременці). Облаштував імпровізовану “сцену” на сходах міськадміністрації, привіз апаратуру (Антон — музикант, має два музичні гурти). А потім зрозумів, що його місце — у Києві. Як не відмовляли друзі та батьки, а таки наполіг на своєму. Тим більше, що молодший брат вже встиг побувати у Києві — поїхав, навіть нікого не повідомивши.
“В середині грудня подалися до столиці удвох. У січні їздив сам, брав участь у штурмі Українського дому. Утретє — 19 лютого, після “мирного наступу”, — розповідає. — Встиг лише познімати амуніцію з двох десятків вевешників. Оточили їх з побратимами і поставили умову — віддаєте нам каски-щити — і ми вас відпускаємо цілими й неушкодженими. Слова свого дотримали. А от “повоювати” не встиг. Після взяття Жовтневого палацу (20 лютого) кинувся на передову. Не минуло й півгодини, як отримав дві кулі — у ліву руку (нею тримав щит) та у живіт. Остання пошкодила печінку. Втратив півтора літра крові. Від смерті врятувало диво”.
Через 20 хвилин після прибуття у лікарню чоловіка прооперували. Про те, яка біда трапилося з їхнім сином, батьки дізналися від чужих людей. Перед операцією Антон продиктував номер телефону свого батька. Кому — не пам’ятає...
Полковник військової хірургії Ігор Хоменко, який оперував Антона, припускає, що у чоловіка цілилися... два снайпери. Визначив це за характером поранень. Дві кулі з двох боків практично одночасно прошили тіло. Бронежилет не захистив активіста. Куля прослизнула між пластинами...
“Сховався за сіті-лайтом. Крикнув якомусь чоловікові, який стояв неподалік, що мене поранили. Було важко, хотілося прилягти. Але знав: якщо дам слабину, вже не зможу підвестися. Боявся стекти кров’ю. Чоловік, до якого звернувся по допомогу, прикривав мене щитом, і так мені вдалося вибратися з того пекла. Чоловіка звуть Євген Небибко. Він — з Києва. Мені вдалося його розшукати. А от тих, що несли мене до готелю “Україна”, а потім — до “швидкої”, не пам’ятаю. Та й вони навряд чи мене пригадають. Того страшного ранку пораненим і вбитим не було ліку”.
У київській лікарні Антон пролежав два тижні. Коштами допомогли благодійники з “Львівської політехніки”. Доставити його додому зголосилися лікарі Тернопільської університетської лікарні. Везли з Києва спецмашиною...
Чоловік за освітою — архітектор. Працює інженером-будівельником Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника. Робив реконструкцію Кременецького замку за описами XVI століття. “Почуваюся добре. Вже можу кілька разів віджатися від підлоги. Куля, що зачепила руку, пройшла між кістками, не роздробивши їх. Щодня роблю зарядку. Вибрався днями у гори. Без них, як і без співу, не уявляю свого життя. Але не розповідайте про ці “подвиги” моєму лікарю. Він заборонив мені робити різкі рухи, перевантажувати тіло. Та відлежуватися — не для мене. Від довгого перебування у горизонтальному положенні можна вмерти”, — сміється...
Антон просить читачів: якщо серед ваших знайомих є люди, які 20 лютого працювали волонтерами чи медиками на Майдані, покажіть їм це фото. Також чоловік розшукує фотографа, який зробив цей знімок. На сайті, з якого взяли цю світлину, автор не вказаний.
