Чорт на сторожі і святий Амвросій – покровителі «бджолиної ферми»

Анна і Януш КаштЕлевичі, які люблять солодке медове життя, у 1973 році заснували у Стружах, що поблизу Грибува, родинну фірму. Вони починали з кількох вуликів на присадибній пасіці, і перші роки їхньої діяльності стали для господарів школою не лише для навчання, а й для виживання. Та минув час, і зараз “Сондецький Бортник” — потужне медове підприємство. Зрозуміло, що основним завданням Каштелевичів є догляд за вуликами і збір меду. Але у цьому маленькому селі діє ціла система культурно-відпочинкового комплексу.

Коли ми пізно ввечері приїхали у Стружі, нам розповіли стільки цікавого про бджілок і їхні родини, що я зробила висновок: про цих солодких комах я нічого досі не знала. Вперше тут почула, що бджілка пітніє воском, з якого бджілки-трудівниці роблять соти. Королевою у бджолиній родині є бджолина матка, основна функція якої відкладати яйця і передавати своїм спадкоємцям різні якості. Королева відкладає яйця двох видів: запліднені і незапліднені, з яких потім виходять бджілки-трудівниці і матки, а з незапліднених — трутні. Я про це знала, але коли слухала розповідь екскурсовода, ще раз переконалася: у цих бджілок все як у людей. Є королева сімейства, тобто власниця, “олігархиня”, на яку всі працюють, усі її обожнюють і навколо неї крутиться мільйонна армія трударів. А є трутні, які нічого доброго не роблять, але живуть за чужий рахунок, насолоджуючись життям. І за це їм нічого не є.

У Стружах можна не лише поласувати медом, а й відпочити від цивілізації. У невеличких будиночках готелю “У Бортника” лише кілька кімнат, у яких є тільки найнеобхідніше: ліжко, шафа, душ і туалет. Готель обладнано у стилі ретро, з оригінальними відреставрованими меблями. Кожна кімната у готелі має свою назву — малинова, нектарна, багатоквіткова... Тут нема телевізорів, не звучить голосна дискотечна музика. Лише навколо ліс, зорі і місяць на небі... І тільки бджілки “бджонять”, бо не мають спочинку ані вдень, ані вночі.

Працює у Стружах і музей бджільництва. Анна і Януш Каштелевичі люблять бджіл настільки, що вирішили показувати і розповідати про цю маловідому галузь знань. От і створили музей для таких, як я, відвідувачів, які знають про бджілок лише те, що вони роблять мед.

Музейну експозицію збагатили колекцією вуликів, купленою у відомого краківського бджоляра Богдана Шимусика. А до цього господарі додали понад сто веселих і смішних вуликів — фігурних, рамочних, солом’яних. Найбільше мені сподобався вулик колода-стояк для п’яти бджолосімей, який називається “Королем”, і вулик Дзержона. Обидва вулики створено у 1822 році і обидва занесені до реєстру пам’ятників старовини. Усмішку викликають вулики “Святий Амвросій”, що названий на честь покровителя бджолярів, і вулик “Диявол”, без якого неможливо було уявити пасіку. За легендою, чорти не є представниками темних сил, а, навпаки, охоронцями пасіки і бджолярів від зла та напасті.

У музеї представлені не лише польські вулики. Господарі, перебуваючи у ПАР, привезли два африканські вулики.

Маленьких відвідувачів “Сондецького Бортника” господарі також мають чим здивувати — тут є міні-звіринець, у якому живуть африканські страуси, гуцульські коні і поні.

А на завершення екскурсії нас вчили робити свічки. Який цей бджолиний віск пахучий! На Святий вечір поставлю посеред столу ікебану з ялинкових гілок, прикрашену яблуками і кольоровими стрічками, закріплю на них медові свічки... І будуть у нас вдома свята солодкі, пахучі, медові.