Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Борг за світло вивів жінку на трасу...

З Наталею познайомилася на автобусній зупинці на виїзді з Києва. Жінка попросила дзеркальце, аби подивитися, чи, бува, у неї туш не потекла. “Я тут промишляю, — приголомшила зненацька. — Мабуть, нічого сьогодні не вийде. Вже попередили, менти проводять рейд. Даремно вдосвіта попутками сюди добиралася”...

До КИЄВА Наталя приїжджає з Рівенщини. Живе у селі, працює на хлібопекарні у райцентрі. Нарікає, через маленьку зарплату змушена підробляти “на трасі”. На перший погляд повія нічим не відрізняється від людей, що чекають на автобус. Одяг звичайний — білі шорти нижче колін, чорна майка, поверх неї прозора накидка, темні туфлі на низькому ходу. Лише яскравий і занадто контрастний макіяж наштовхує на певну думку...

“За місяць на пекарні маю 1200 гривень, — зітхає жінка. — Сама виховую двох дітей — 8 і 10 років. Тримаю невеличку господарку, але толку з того мало. На днях прийшла квитанція за світло — 500 гривень боргу. Де маю взяти такі гроші?! Не заплачу — відріжуть”.

Наталя запевняє, два роки не торгувала тілом. Злощасний борг за світло знову вивів жінку на трасу.

“Сім років тому вперше вийшла на трасу, — зітхає. — Не уявляєте, яка це страшна робота! Ніколи не знаю, чи повернуся додому жива-здорова. Різне бувало... Не раз тікала, аж гай шумів! Скільки всіляких збоченських забаганок довелося виконувати. Головне — не розсміятися. Якось моя подруга не втрималася — їй стало смішно від того, що чоловік захотів, аби його цілувала в п’яти. Сміх подруги його так розлютив, що... задушив нещасну. Міліція вбивцю-збоченця не шукала. Завжди у першу чергу думаю про безпеку. На роботі — у пекарні — регулярно проходжу медогляд. Не дай Боже що — з ганьбою виженуть на вулицю. Не всі клієнти охоче користуються презервативами. Часто зупиняються на джипах і пропонують секс без “резинки”, мовляв, бачиш, яка у мене машина! Не погоджуюся — невідомо, з ким він був переді мною”.

За свої послуги повії на трасі беруть 150-200 гривень за “сеанс”, залежно від марки машини. Наталя за день обслуговує трьох-чотирьох клієнтів. Трапляються й такі, що після надання специфічних послуг не хочуть платити — просто викидають з машини і їдуть.

— Конкуренція на трасі велика? Треба обстоювати своє “місце під сонцем”?

— Тьху-тьху, мене ніхто не чіпає. Не п’ю, не вживаю наркотиків — тримаю ситуацію під контролем.

Наталі 29 років. З чоловіком розлучилася вісім років тому — покинув жінку з двома маленькими дітьми на руках. Зараз вона нікого не має. Каже, після підробітків на трасі у бік чоловіків дивитися не може. “Коли ввечері приходжу додому, хочеться від усіх заховатися. Тоді себе просто ненавиджу”...

52-річний Олександр з радянських часів працює далекобійником. Про повій знає не з чуток. Зізнається, сам користується їхніми послугами. “А що тут соромитися? — розводить руками. — Я ж чоловік — маю десь свій потенціал застосовувати. Звісно, все треба робити з головою. У мене ж дома дружина, діти — не дай Боже якусь заразу підчепити. За кордоном до цієї справи підходять цивілізовано: публічні будинки, повії сплачують податки у державну казну. А у нас все тяп-ляп. Все тримають бандити. Особливо гірко бачити на дорозі зовсім молоденьких дівчаток, у яких життя тільки почалося, а майбутнє вже перекреслене”...

Схожі новини