«Укуси чи подряпини при спілкуванні з вовками – це норма»

У колі наукового зацікавлення Марини Шквирі — екологія та вивчення поведінки вовків, і не лише цих представників роду Сanis lupus; Марина досліджує й ведмедів, рисей, лісових котів. Багато часу проводить у лісах. Переважно її дослідження стосуються Ужанського Національно-природного парку на Закарпатті, НПП «Сколівські Бескиди», Біловезької Пущі і навіть Чорнобильської зони. Останнім часом науковець працює у Польщі, у Біловезькій Пущі, у рамках міжнародного наукового проекту. Незабаром повертається в Україну.

- Марино, попри те, що досліджуєте хижаків, до вовків, знаю, маєте особливу симпатію. Скажіть, чому вовки ненавидять собак? Трапляється, спускаються у села і розривають псів, викрадають їх разом з ланцюгом. Вони ж родичі…

— Сімейство у них одне — псові. А от роди різні. Проте генетично вони близькі. Про ненависть не йдеться. Вовк може сприймати пса як конкурента, як здобич, або навіть статевого партнера — залежно від розмірів собаки, сімейного та фізіологічного статусу вовка та собаки в конкретний відрізок часу і ще багатьох факторів. У неволі вовки дружать з псами.

- Чи доводилось вам зустрічати якісь несподівані мутації вовків? На Львівщині нещодавно поблизу Нового Роздолу, де колись був хімічний комбінат, вбили вовчу пару з вовченятами. У менших були дивні зуби — з подвійними нижніми різцями…

— Не доводилось з таким стикатись. Однак патології трапляються у всіх тварин без винятку, тож сенсацією це є не завжди.

- Що думаєте про так звану чупакабру?

— Це міфологічна істота з фольклору народів Південної Америки. Той факт, що «мапа знахідок» в Україні скоро стане ряснішою за південноамериканські етнографічні нотатки, мене розважає. Це результат того, що люди віддаляються від природи з кожним поколінням. Бабусі «чупакабристів» одразу б зрозуміли, хто нападав на їхніх кролів — тхір, лисиця чи сусідський пес…

- Наскільки відрізняється характер домашньої кицьки від лісового кота?

— Одомашнені, свійські звірі — це дитинчата диких за своєю поведінкою. Вони більш лояльні до людини, менш агресивні, більше граються. Але лісовий кіт — не надто приємна для утримання тварина. Від нього не дочекаєшся тієї лагідності, як від звичайної мурані. Лісовий кіт крупніший за звичайних домашніх котів, одна з його особливостей — широко поставлені вуха, він більш пухнастий, у нього низький тембр «голосу», а головне — інший характер.

- Чим вас приваблюють рисі? Де вони живуть в Україні?

— Рись — один з найменш досліджених видів хижаків у нашій фауні. Живуть вони у Карпатах та на Поліссі. Найближчі сім’ї рисей від Львова — у Сколівських Бескидах, а від Києва — у Міжрічинському парку та у зоні відчуження.

- Чи впливають глобальні зміни у погоді на поведінку звірів та їхні сезонні звички?

— Звичайно, впливають. Це питання слабо досліджено. Наприклад, зимовий сон ведмедя залежить від наявності снігового покриву та температури. Коли снігу немає більшу частину зими, звір не залягає у барліг. Це не так званий ведмідь-шатун, якого розбудили посеред зими. Це, загалом, нормально для виду.

- Марино, а вас кусали вовки чи хтось інший?

— Ніколи. А дрібні укуси чи подряпини при спілкуванні з вовками — це норма.

- Імена вовкам давали?

— Раніше вигадувала ім’я тому вовку, за яким довго ходила по слідах. Були в мене Нессі, Легенда, Бувалий та інші. А ручні усі з іменами.

- Скільки днів у році ви проводите у польових умовах?

— Менше, ніж два-три місяці, ще не виходило.

- Чи є у вашому гардеробі вечірня сукня, і як часто вона вам стає у пригоді?

— Звичайно, є. Після гумових чобіт особливо приємно вдягти щось дуже жіночне…

Довідка «ВЗ»

Марина Шквиря — дослідник хижаків, науковий співробітник Інституту зоології ім. Івана Шмальгаузена, член загальноєвропейської робочої групи щодо крупних хижаків LCIE. Разом з колегами створили робочу групу по українських видах хижаків.