Видих – і у воду!

Мені завжди здавалось, що стрибнути в ополонку — це неабиякий вчинок, а виявилось, що зробити це не так вже й важко. Тим більше, коли хочеш цього вже не перший рік, і то — саме на Водохреще.

Львів, вул. Володимира Великого, ставок за кінотеатром «Сокіл». У воду заходять самі чоловіки, жінки — у ролі спостерігачів та рушникоподачів, тому я ще трошки вагаюсь, але після брата та його однокласника вирішую: йду, бо потім шкодуватиму. Давай, — заохочують вони мене, — давай!

У купальнику не дуже й холодно, лиш незручно йти до краю ополонки у гумових капцях, вони слизькають по льоду, краще йти босоніж.

Біля спуску до води нарешті бачу жінку, вона теж у купальнику. Обмінюємось лаконічною інформацією: вона вже колись занурювалась у крижану воду; я кажу їй, що у мене це вперше. Вона пропускає мене вперед. Дивно, але влітку, у теплу воду, заходиться довше, а тут усе відбувається чітко й без вагань: кілька кроків вперед, на глибину, перехрестився, видихнув — пірнай. Занурююсь по шию, з головою я і влітку не пірнаю. Перше миттєве враження — ніби тебе запхали в окріп, але він благодатний; друге — під водою тепліше, аніж на повітрі.

Виходжу, легкий вітерець, мороз мінус п’ять — мінус шість, а тіло пашить, тільки ногам холодно. Зараз би здалися не звичайні чобітки, а теплі вовняні шкарпетки та зручні дутики-мунбути. А тілу не холодно. Накидаю шубу і перевдягаюсь на березі. Гарячий чай з термоса — саме те, що зараз треба.

Тепер — по свячену воду, і додому. Шкіра по усьому тілу приємно «фонить» — саме так можу визначити це відчуття. Кожен знає, що таке «промерзнути до кісток», а тут холод навіть не встигає потрапити досередини, його не відчуваєш як слід, бо шкіра виставила надійний захист морозу, зупинила його назовні. Таке нове й несподіване відчуття захищеності й оновлення дає власна оголена шкіра у крижаній воді. Заради цього варто було спробувати стрибнути в ополонку.

Але іншим без підготовки цього робити не раджу.

Засинаючи ввечері, відчуваю, як жарко рукам — ніби від літньої засмаги. А головне відчуття — радість, радість зробити те, про що мріяла.