Передплата 2024 «Добрий господар»

Павло Вольвач: «Сюжетом наступного роману буде саме життя»

Відомий письменник потребує допомоги

Талановитий письменник, яскрава особистість Павло Вольвач бореться з важкою хворобою. Йому видалили пухлину на шиї, виявивши саркому. Але Павло сподівається на краще, він хоче перемогти хворобу.

Його роман «Кляса» — про життя «східняків». Він і сам східняк, народився у Запоріжжі. Як відзначали літературні критики, Павло Вольвач на початку ХХІ століття відкрив у літературі світ мешканця індустріального Сходу України.

Знайшла свій блокнот із записами вражень, зроблених на Львівському Форумі видавців-2010. Був тоді у кав’ярні «Кабінет» вечір з Павлом Вольвачем. «Я не підтримую сприйняття поета як трагічної постаті, — сказав тоді Павло, навіть пожартував, згадавши Єсеніна: — «Я пригвожден к трактирной стойке…»… Та в бібліотеку! Читати, вчитись». Його запитали, чому після роману «Кляса» він більше не пише прози? Відповів так: після тривалої перерви знову «пішли вірші». На що відомий поет Тарас Федюк зауважив: «Якщо йдуть вірші, не полохай прозою». Однак Павло пообіцяв невдовзі засісти за роман. «Я не розділяю себе і героя, — сказав письменник. — Сюжетом наступного роману буде саме життя, а його «гарячою точкою» — сам автор».

У кого є можливість підтримати Павла Вольвача, ось номер його картки: №4149437825320714

Приватбанк

Отримувач: Вольвач Павло Іванович.

Гонорар за цю публікацію «Високий Замок» перерахує сьогодні на картку Павла Вольвача.

Уривок з роману «КЛЯСА»

Наркоманів на районі повно. Ларочкін, Міша Циган, Абрек, Мердич, Сорока, Женя Жміль, Рудик, Ювелір — море. Наркомани, як правило, не п’ють і вічно кудись поспішають зграйкою заклопотаних хортів.

А куди спішити? Всі дороги їхні все рівно сходяться або на ДД, або на Капустянці. ДД — посьолок такий, аж під Запоріжжям-Лівим, його з мікрорайону майже не видно, тільки ліс опор електропередач чорніє на горизонті і заштриховує півнеба. Незвична абревіатура розшифровується як «Дніпро — Донбас», з Дніпрогесу біжить по дротах струм в Донецький басейн, через те й «ДД». Дедевська «ширка», опій, біжить по наркоманських венах.

(…) Після гордіївської смерті навіть Єгорові батьки почали пильніше придивлятися до сина, чий триб життя, як раніше здавалося Пашкові, їх майже не обходив. «У нас мама і брат — в положиловці, а ми з папіком — отріцаловка», — казав Єгор сміючись. Батько у нього старший майстер на «Іскрі», а мати інженер, так що за мікрорайонськими табелями про ранги можуть вважатися інтелігенцією. Правда, цьому соціальному статусу дещо не відповідає буряковий колір фізії старого Єгорова та — іноді — вмащене в побілку плече піджака. Пашок випивав недавно з єгорівським «папіком» за виноградником під «п’яним домом». Випивав і переконував, що поняття не має, де Єгор пропадає цілими днями й звідки приходить без алкогольного віддиху, але з червоними скляними очима.

(…) Якихось особливих незручностей наркомани Пашку не приносять. Хіба материну миску, в якій вони вижарювали «зеркало» в нього на кухні, пустив їх якось Пашок, так і не вдалося повністю віддраяти від брунатного накипу. Та ще вночі будить його іноді Вадік Хмирь з Вагонки, котрий, одружившись, живе тепер в Пашковому будинку.

— Алла! — кричить Хмирь під балконом. — Ангідрид я дістав. А ацетон єсть, Алла?

Кричить він саме тоді, коли Павло якраз починає провалюватись у сон — якась чуйка у Хмиря. Хоча його присутність у дворі є Пашкові корисною, через Хмиря на Пашка менше уваги звертають. Хмирева жінка Алла, сестра Колі Чайника, теж наркоманка. В наркомани йдуть цілими родинами. Є вже й династії — старший брат, менший.

«Козли», — часто думає Пашок про наркоманів. Ну хіба не нікчема той тип, що приїздив з Тольою Кришталем — замість шнурків білизняні мотузки, опухлий якийсь. Іншого разу Пашку їх шкода. Просто не повезло пацанам. Не кращі від них, навіть гірші, живуть собі, дітей чукикають, а цих щось їсть зсередини, палить і жене на ДД, до «індєйців», як наркомани називають циган. Може, це такий замінник духовних пошуків — двиганина їхня, ерзац метань і пристрастей?